“Політарена” продовжує цикл оглядових матеріалів про регіональну політику в умовах воєнного стану. Таким чином наше видання спробує проаналізувати політичні процеси на тих територіях, де ситуація дозволяла місцевим політикам і осередкам партій змагатися за владу.
Раніше ми проаналізували політичну ситуацію в Запорізькій, Закарпатській, Житомирській, Дніпропетровській, Волинській областях.
Зрозуміло, що врахувати усі аспекти провінційного громадсько-політичного життя неможливо, а представники усіх, без винятку, регіонів полюбляють уточнювати: “У нас область особлива”. Але вловити тенденції, зробити моніторинг принаймні публічної активності тих, або інших осіб, які є (чи вважалися) впливовими на певних територіях — цілком у наших силах.
Результати парламентських і місцевих виборів на Вінничині
Вінницька область станом на 2020 рік мала 1 млн 207 тис. виборців.
На парламентський виборах 2019 року народними депутатами стали: Максим Пашковський (“Слуга народу”, 11 виборчий округ), Анатолій Драбовський (“Слуга народу”, 12 виборчий округ), Петро Юрчишин (самовисування, “За Майбутнє”, 13 виборчий округ), Ірина Борзова (“Слуга народу”, 14 виборчий округ), Лариса Білозір (самовисування, “Довіра”, 15 виборчий округ), Геннадій Вацак (самовисування, “Довіра”, 16 виборчий округ), Микола Кучер (самовисування, “Довіра”, 17 виборчий округ), Олег Мейдич (“Батьківщина”, 18 виборчий округ).
Партії-лідери парламентських виборів: “Слуга народу” (37,5%), “Українська стратегія Гройсмана” (14,99%), “Батьківщина” (9,9%) і “Європейська солідарність” (8,2%).
Лідери виборів до обласної ради 2020 рік: “Українська стратегія Гройсмана” (УСГ) – 40 депутатів, 47,62%, “Європейська солідарність” – 11 депутатів, 13,10%, “Батьківщина” – 11 депутатів, 13,10%, “Слуга народу” – 8 депутатів, 9,52 %, ОПЗЖ – 7 депутатів, 8,33%, “За майбутнє” – 7 депутатів, 8,33 %.
Адміністративне управління: голова ОВА — Сергій Борзов (призначений 19 червня 2020 року). Місцеве самоврядування: голова обласної ради — В’ячеслав Соколовий (“УСГ”), міський голова Вінниці — Сергій Моргунов (“УСГ”).
Вінниччина: вже не “вотчина”, чи ще не “вотчина”
Вінницьку область ледь не 20 років поспіль вважали чиєюсь “вотчиною”. Спочатку експрезидента Петра Порошенка, який вперше отримав тут депутатський мандат ще у далекому 1998 році. Далі в регіоні був період прихильності до Юлії Тимошенко. Згодом, після 2014-го, коли масштаби окремого регіону стали замалими для Порошенка, — “вотчиною” ексмера Вінниці і експрем’єра Володимира Гройсмана.
Якщо місцеві вибори 2020 року виявилися виграшними для місцевих еліт, у які входить і Гройсман, то парламентські вибори-2019 були менш успішними, адже в округах Вінниччини програли як ставленики Гройсмана, так і ті, кого підтримав Порошенко. Беззаперечну перемогу на парламентських мала партія “Слуга народу”, але на перших порах президентська партія не надто міцно утвердилися на теренах вінницького регіону.
Спочатку була епопея з намаганням призначити кураторкою області від “слуг” нардепку Аліну Загоруйко, яка абсолютно не орієнтувалася у місцевих процесах. А далі на деякий час активність місцевого осередку СН впала ледь не до нульової позначки.
Але до того був більш ніж скромний результат місцевого осередку “Слуги народу” на місцевих виборах-2020. Він показав, що наступні виборчі перегони президентській партії буде виграти непросто. Таке припущення посилювалося тим, що у Києві явно не розбиралися у місцевих аспектах, прикладом чого стало призначення у вересні 2019 року Владислава Скальського головою тоді ще мирної ОДА.
Скальський під час карантину відкрито перейшов на бік Гройсмана, якому сприяв у поширення благодійних наборів серед виборців області, чим експрем’єр посилив власні електоральні позиції напередодні виборів. А на місцевих виборах-2020 Скальський й сам пішов по списках “Української стратегії Гройсмана” до обласної ради.
Втім, ситуація для президентської партії дещо покращилася з призначенням в 2020 році головою ОДА Сергія Борзова, який у партнерстві з дружиною – представницею 14-го виборчого округу Іриною Борзовою почав потрохи формувати навколо себе єдиний центр президентського впливу на Вінниччині.
Надалі позбавлений підтримки на місцях Борзов зумів не лише утриматися на посаді голови військової адміністрації, уникнувши декількох “чисток” серед своїх колег у 2022 і 2023 рр., а й забезпечив перетворення ОВА в єдиний центр впливу у масштабах області. До того ж забезпечив навіть в умовах війни старт великого інфраструктурного проєкту – будівництво мосту через Дністер, який поєднає Україну з Молдовою. Ініціативу і проєкт схвально оцінив президент Володимир Зеленський.
І все ж, нехай і не публічна, але політична боротьба на Вінниччині триває.
PR-криза Володимира Гройсмана
Складається враження, що Гройсман ніяк не може підлаштувати свою політичну діяльність під воєнні реалії, хоча власні політичні амбіції окреслити все ж намагається. Наприклад, від початку повномасштабного вторгнення РФ він очолив Міжрегіональний гуманітарний координаційний штаб. Функцією останнього став розподіл отриманої з-за кордону гуманітарної допомоги не лише серед переселенців та родин захисників України, а й з-поміж вразливих верств населення області насамперед пенсіонерів.
На цьому тлі можна пригадати ситуацію перед місцевими виборами-2020, коли під гаслами сприяння постраждалим від карантинних обмежень вінничанам, “УСГ” масово розносила продуктові набори у пакетах з власними логотипами.
На потреби штабу, який очолює Гройсман працювали і працюють сьогодні усі ресурси міськвиконкому Вінниці та обласної ради. Допомогу, зокрема продуктові набори, для подальшого її централізованого розподілу особами з близького кола оточення Гройсмана по всій області, збирають підконтрольні “УСГ” ради громад. На пакетах чомусь був логотип політсили Гройсмана.
І все ж, є серйозніші проблеми і самого Гройсмана, і ключових осіб з “УСГ” ставлять під сумнів його подальші перспективи на теренах області.
Ще у квітні цього року політолог Володимир Цибулько так охарактеризував те, що відбувається з політсилою Гройсмана: “Між неможливістю співпрацювати повноцінно з владою, і підлітковими образами на попередніх партнерів, здається, “реформатор” Гройсман заблукав. Заблукав він і заблукала з ним його партія”.
По-перше, невідомим залишається те — що робив Гройсман у перші тижні вторгнення. Віртуально присутнім точно був, на своїй сторінці у Facebook він з’являвся після 24 лютого 2022 року ледь не кожного дня, публікував відеозвернення з підтримкою ЗСУ, давав коментарі на телемарафоні.
Згодом, коли небезпека захоплення Києва зникла, з’явилася анонімна інформація, що Гройсман “організував всю область”. “Знаєте, Гройсман поїхав у Вінницю. І там організував всю область, штаб, крутиться. Ми його питаємо: “Чого ти не тут, не в столиці?” А він каже: “А кому я там потрібен? Толку сидіти в Києві, якщо моєї допомоги ніхто там не потребує?”. І це правда, на Банковій нічого не змінилось: все тримається на своїх”, – розповідав УП один із “колишніх” топ-посадовців.
По-друге, муніципальна влада обласного центру (а це основа і ресурсне джерело “УСГ”) навіть в умовах воєнного часу постійно опиняється у центрі корупційних скандалів, розслідування яких вийшло на рівень ДБР.
Чим завершаться слідчі дії та судові процеси — невідомо, але, як пишуть місцеві видання, “втрата даху” на столичному рівні, який раніше дозволяв чиновникам Вінницького міськвиконкому почувати себе впевнено на тлі будь-яких скандалів, пов’язаних з земельними оборудками та фінансовими махінаціями, — знову дається взнаки. Від Гройсмана поступово почали дистанціюватися всі його політичні спонсори, в тому числі й забудовники.
По-третє, рейтинг “УСГ” на загальноукраїнському рівні перебуває у межах статистичної похибки, а це за умов дії нинішнього Виборчого кодексу, не дає можливості жодному кандидату від партії колишнього голови Кабміну претендувати на депутатський мандат на наступних виборах.
А тому з цієї політичної сили без зайвого розголосу почали виходити впливові на регіональному рівні фігури, наприклад Людмила Станіславенко склала повноваження депутатки Вінницької обласної ради “вирішила під час повномасштабного вторгнення та “з огляду на вчинки, дії, рішення однофракційників”. Вона входила до фракції “Українська стратегія Гройсмана”. Назрівають подібні настрої і серед місцевих депутатів в громадах Вінницької області.
Доля партій Тимошенка і Порошенка у політиці Вінниччини і поява”нових-старих обличч”
Не надто активна у Вінницькій області парламентська партія “Батьківщина”, де в кращі часи Юлія Тимошенко брала найвищі результати по країні і найбільші фракції в місцевих радах.
Останні місцеві вибори продемонстрували що колись домінуюча в регіоні партія Петра Порошенка “БПП” майже зрівнялася по рівню впливу з “Батьківщиною”, чого від них після низки скандалів та розколів в регіональному осередку ніхто не очікував.
Порошенко, хоча й згадує періодично про власні інтереси на Вінниччині (тут розташовано багато його підприємств), але він явно не вважає її пріоритетною.
Натомість активізувалася в регіоні група “Ми — Вінничани”, яку очолює колишній голова ОДА. До “Вінничан” долучилися троє діючих та двоє колишніх народних депутатів. Крім того, єдине проведене у межах області соціологічне дослідження під час війни (Socis), дані якого потрапили у ЗМІ, показало, що представники цього руху мають найбільші шанси на перемогу у 5 з 8 виборчих округів.
Як наслідок, у центральних ЗМІ почали робити припущення, що саме “Вінничан” “Слуга народу” може взяти у союзники, щоб зробити регіон базовим для себе на майбутніх виборах і не повторити попередні кадрові помилки.
Останнє, як вважають представники ЗМІ, є тим більш доцільним, що місцеві нардепи-“слуги” (крім Борзової) якщо і з’являються у публічному просторі, то лише у негативному контексті. Як, наприклад, Максим Пашковський, який встряг у судову тяганину з ВАКС. А потім звинувачував журналістів, ті щось не так і не те розповідають.
Чи відбудеться політичний союз між “вінничанами” і “слугами” достеменно невідомо, але не останнім словом щодо створення альянсу буде позиція керівництва обласної військової адміністрації, яке сьогодні демонструє публічну рівновіддаленість від ФПГ та політичних об’єднань в регіоні.
Громадські активісти Вінниччини втратили найбільш потужну фігуру регіону
Неабиякий вплив на суспільно-політичну ситуацію в області відіграв трагічний випадок, в результаті якого померла відома громадська активістка Вінниччини – Таїса Гайда. Громадська активістка очолювала місцевий “Автомайдан”, займалась грантовими проєктами, інформаційною діяльністю та періодично дописувала для Громадського Руху “Чесно”. Безкомпромісна позиція Таїси Гайди і антикорупційні розслідування про діяльність місцевих чиновників і політиків часто ставали темою No1 не тільки у місцевих, а й у всеукраїнських ЗМІ. Відомою Таїсу Гайду зробила й історія з протистоянням з начальником обласної поліції Антоном Шевцовим, який після втечі з України публічно демонструє сепаратистську й антиукраїнську позицію.
Не приховувала громадська активістка за життя своє критичної позиції й до діяльності вінницького міського голови Сергій Моргунова та Володимира Гройсмана, хоча останні два роки ця тенденція дещо змінилась. Після трагічної загибелі відомої активістки, в області відмічається певний сплеск громадської активності і намагання підхопити стиль і антикорупційний напрямок діяльності відомої вінничанки.
Лише епізодично фігурує Вінниччина й у повідомленнях про політичну діяльність інших структур. Час від часу приєднується до ініціатив Віталія Кличка (але, швидше з корпоративної солідарності) міський голова Вінниці Моргунов.
У латентному стані перебуває “Команда Разумкова”, невідомо, чим займається на теренах області парламентський “Голос”.
Інші, як водиться, вичікують. А вичікувати є кому. На деяких територіях області залишилися доволі потужними позиції клану Калетників, активно працював раніше на регіональному рівні й Володимир Продивус, колись проявляв активність на 18 окрузі й столичний банкір Руслан Демчак, який нещодавно отримав підозру від ДБР.
Крім них в області є доволі впливовий аграрний сектор, у представників якого також є політичні амбіції, багато молодих людей, які проявили себе під час війни у громадському секторі також можуть спробувати себе у політичному житті.
Перспективи “Слуг народу” на Вінниччині
Поки ж можна дійти до висновку, що Вінниччина уже точно не є “вотчиною” Петра Порошенка, ні Володимира Гройсмана, який продовжує втрачати позиції в регіоні.
На сьогодні політична ситуація в області відносно стабільна, а збільшення часу до наступних виборів лише зміцнює позиції начальника ОВА і вплив Офісу Президента в колись опозиційному до Володимира Зеленського регіоні. Хоча потрібно зазначити й тривожні для Банкової маркери. При позитивних стартових позиціях для “Слуги народу” на Вінниччині, остаточний потенціал влади стане зрозумілим з того, якою може скластися нова політична комбінація, на яку на місцевому рівні вплинути неможливо.
Наприклад, силовий блок області, де розпочалися незрозумілі процеси на рівні прокуратури, очільник якої проявляв активність у розслідуванні діяльності бізнес- структур Гройсмана та міської ради, зокрема у сфері тотальної забудови обласного центру.
Насамкінець слід сказати, що Вінниччина, попри яскравий місцевий політичний колорит, все одно орієнтується на загальнонаціональні тренди. Тому, якщо партія “Слуга народу” утримає власні позиції, то бажаючих зайти в президентську команду і підтримати її ресурсами – вистачить. Якщо на центральному рівні відбудуться кардинальні зміни – вимушені будуть пристосовуватися до цього й місцеві політики.
