Олексій Чуб

“Я розумів, що якщо я не піду захищати Україну, хтось ще не піде, то ворог просто прийде та знищить наші міста”, – каже військовий з Павлограду, що на Дніпропетровщині, Олексій Чуб.

До широкомасштабного вторгнення чоловік працював у рідному місті шахтарем. Після початку великої війни чоловік мав можливість залишитися працювати на своєму підприємстві, адже мав унікальну кваліфікацію і підпадав під категорію заброньованих від призову, однак Олексій взяв до рук зброю і став на захист України. Чоловік пройшов пекло боїв за Бахмут, під час обстрілу втратив руку, втім побратими його врятували і тепер Олексій мріє допомагати постраждалим від війни.

З шахти на війну

У війську Олексій Чуб людина не випадкова. В 2014 році чоловік з шахти пішов в АТО, заключив контракт з Нацгвардією, та згодом знову повернувся до цивільного життя.

В широкомасштабне вторгнення Олексій не просто вірив, а знав, що так буде і росіяни не зупиняться на Донбасі.

“У 2014-2015 році всі військові казали, що просто так це не залишиться, що ворог і далі буде наступати. Та як звичайно у нас буває – не слухають військових. В той час, коли треба було укріплювати свої позиції і готуватись, більшість людей, на жаль, забули про війну”, – розповідає Чуб.

Велику війну Олексій зустрів прямо в шахті.

“24 лютого я був на зміні. Коли вийшов, мені сказали, що почалася війна. Я думав, що так пошуткували, але ж ні”, – каже військовий.

За декілька днів гірники зі зміни Олексія вже опинилися у війську. Не зволікав і він.

“Шахта намагалась зробити нам бронь, бо кваліфікація нашої роботи така, що небагато людей її мають. Та я знав, що мені прийде повістка в будь-якому випадку, тому коли повістка була, беззаперечно взяв в руки зброю та пішов на війну, ніде не ховаючись, та не бігаючи від військкомату”, – пояснює чоловік.

Олексій був мобілізований до славетної 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”. Про свою мотивацію чоловік говорить по-військовому лаконічно: “Це захист. Захист сім’ї, дітей, людей. Я на той момент розумів, що якщо я не піду, хтось ще не піде, то ворог просто прийде та знищить наші міста, моє місто. Павлоград знаходиться усього в 150 кілометрах від Бахмуту. Тобто дві години – і ворог тут”, – підкреслює Чуб.

Вдома чоловік залишив доньку та кохану жінку, а сам вирушив на один з найгарячіших напрямків фронту – до Бахмуту. Те, що він там побачив, за словами військового, вже дуже відрізнялося від АТО.

“Тому що з’явилися дрони, більш точна зброя. Якщо в 2014-му були дуже не часті вильоти літаків, вертольотів, то на даний момент ворог постійно бомбить з літаків міста і позиції. Навіть не дають винести поранених: несеш поранених, а вони луплять по тобі. Основна проблема в тому, що у ворога дуже багато артилерії і вона просто знищує будівлі, укриття, або просто б’є по мирному населенню. А багато людей не хотіли виїжджати з Бахмуту. Це дуже заважало. Крім того, бої в місті більш важкі, адже знаходячись серед будівель, ти можеш бути вражений з будь-якої сторони. Це неймовірно важко“, – пояснює військовий.

У порівнянні з АТО, змінився і ворог.

“Там є навчені військові і конкретно навчені. Вони до зубів озброєні, у них є новітні технології і все що хочеш. А є і такі, я сам їх зустрічав, що без броні, без касок, без нічого, просто з автоматом йдуть на тебе, ти відстрілюєшся, вони падають, свої ж їх переступають і далі йдуть на тебе. Наприклад, щоб взяти опорний пункт, просунутися на 50 метрів, вони можуть покласти 200, 300 і навіть 500 людей“, – каже Олексій.

Під час активних бойових дій, підрозділ Олексія неодноразово брав у полон російських окупантів.

“Хтось з них казав, що їх сюди просто закинули. Тобто викинули на позиціях, назад не пускали, тільки вперед-вперед. І у них вибір: або штурмувати наші позиції, або відступати, та в такому випадку їх свої ж розстріляють. Хтось воював за гроші. Були і ідейні, які вважали, що Україна це їхня земля“, – розказує військовий.

“Міна прилетіла прямо в окоп”

Попри пекло війни, в житті чоловіка знайшлося місце і щирому коханню: в лютому минулого року Олексій одружився. Але війна швидко нагадала про себе: вже через 10 днів після весілля, чоловік отримав важке поранення.

“Це був приліт 120-ї міни. Ми тримали позицію до останнього, але почався досить жорсткий обстріл з декількох напрямків. Міна прилетіла прямо в окоп, буквально біля мене. Відразу відірвало руку. Були уламкові поранення наскрізь в коліно і пробитий бік“, – пригадує захисник.

Крім Олексія важкі поранення отримали і його побратими, та на щастя евакуація була швидка, попри те, що окупанти поливали позиції вогнем безупину.

“Хлопці на броні прилетіли під обстрілом дуже швидко, щоб нас забрати. Та для мене тоді час тягнувся дуже довго, я думав, що пройшла година, та насправді нас евакуювали хвилини через 20”, – пояснив Олексій.

В госпіталі лікарям довелося обирати: або спробувати врятувати руку, або ж зберегти життя.

“На жаль, шансів врятувати руку не було. Я розмовляв з хірургом, який робив ампутацію і він пояснив, що з вірогідністю у 90% я загинув би, якби мені намагалися зберегти руку, пришивши її заново. Лікарі вибрали моє життя. Та і я казав лікарям: “Якщо не зможете врятувати руку, то краще я буду без неї, але живий”, – пригадує військовий.

Чоловік зізнається, що осягнути нову реальність, в якій він опинився після ампутації, психологічно було важко.

“Після операції, протягом місяця, фантомні болі були просто пекельними. Постійно на таблетках, на обезболюючому. Та з часом починає відпускати цей біль. Я його переборов. Але у мене постійно була одна і та сама думка: чи буду я потрібен родині? Та дружина приїхала відразу до лікарні і сказала: “Не звертай ні на що уваги, ми разом все подолаємо”, – розказав захисник.

Олексій Чуб пережив 12 операцій, а зараз проходить реабілітацію і готується до протезування. Метод протезування Олексій обрав новаторський – остеоінтеграцію, коли прямо у кістку кінцівки вживлюється імплант, а вже до нього приєднується сам протез.

“В грудні мені зробили першу операцію з остеоінтеграції. Це вживляння імплантів прямо в руку. Крім того, мені зберегли ту довжину руки, яка залишилась, бо в багатьох лікарнях хотіли різати далі. Через місяць-півтора буде друга операція і другий етап остеоінтеграції – це вживляння ще одного імпланту і датчиків для біонічної руки. Це найновітніші технології, які в даний період в світі використовують. Рука просто пристібається до імпланту і працює від твоїх нервових скорочень. Тобто датчики підключаються до нервової системи, до м’язів. На даний момент з такими операціями 20-30 людей всього в Україні”, – пояснив Олексій.

По завершенні протезування чоловік спочатку планував повернутися на фронт до побратимів.

Та, мабуть, не вийде. Протез або зламається, або заклинить і тоді ти просто стаєш тягарем для своїх, ризикуєш своїми хлопцями“, – каже чоловік.

Тому зараз Олексій мріє допомагати військовим, які опинилися в такій самій ситуації як і він.

“Допомагати з документами, супроводжувати хлопців по лікарням, адже дуже багато з поранених хлопців не знає, що їм робити“, – резюмував Олексій Чуб.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.

Подібні

У “Центренерго” заявили, що відновлення Трипільської ТЕС не має сенсу без систем ППО

Вона забезпечувала світлом майже три мільйони людей і була найбільшим постачальником електроенергії на Київщині, Житомирщині та Черкащині

Зеленський прокоментував ухвалення закону про мобілізацію: це посилення контролю за ухилянтами

Зафіксовано деякі зміни до деяких норм, які допоможуть військовому керівництву

У Джанкої в районі військового аеродрому РФ лунають вибухи та спалахнула пожежа: що відомо

Там розташований головний логістичний хаб російської армії

Допомогти Україні пережити ракетні обстріли інфраструктури може розподілена генерація, – експерти

Недорогі енергооб’єкти, розкидані по всій території України, недоцільно руйнувати ракетними атаками