25 червня Кабінет Міністрів України погодив звільнення Сергія Борзова з посади голови Вінницької обласної військової адміністрації. Як повідомляється, Борзов сам написав заяву про відставку, мотивуючи це станом здоров’я. Але, з огляду на те, що під час воєнного часу масових ротацій у середовищі корпусу голів ОВА не було, можна припустити, що цей час все ж настав.
Якими є ключові чинники того, що інші очільники областей відчували себе впевнено на своїй посаді? Економічні чи, все ж таки, апаратні?
Нещодавно видання “Ділова столиця” відновило рейтингування регіонів за показниками економічного розвитку – нове дослідження має назву “Економічна стійкість областей”.
Території порівнювали за критеріями темпів та обсягів розвитку сільського господарства, експорту товарів, житлового і нежитлового будівництва. У моніторинг потрапили усі регіони, за винятком Києва (враховуючи специфіку наявності у рейтингу графи сільського господарства, яке сьогодні стало фактично найважливішим фактором економічної стабільності та валютних надходжень), Криму, а також тих областей, понад 50% яких перебувають у тимчасовій окупації: Донецької, Херсонської і Запорізької. Луганська область окупована майже повністю.
За великим рахунком, дослідження стало проміжною оцінкою ефективності керівництва ОВА. А її результати начебто мали демонструвати – на кого з голів областей чекає підвищення, хто міцно сидить на своєму місці, а кого незабаром можуть попросити “на вихід”.
Зрозуміло, що в ОП та у Кабміні є власні лекала визначення дієвості голів ОВА, але це, швидше за все, показник їхньої апаратної ваги та здатність сфокусувати власну увагу на проєктах, що мають значний соціальний резонанс. Випадок Сергія Борзова – підтвердження, що навіть непоганий в умовах повномасштабної війни, економічний розвиток – не гарантія того, що на Банковій особа користується недоторканістю.
Дослідження “Ділової столиці” – про інше, а саме – чи здатні голови ОВА впливати на ситуацію в регіонах. Якщо так, то й під час будь-яких майбутніх виборів вони формуватимуть основні центри впливу.
Отже, в рейтинг було включено 20 областей. За кожним критерієм їм нарахували від 20 балів за найкращий показник до 1 балу за найгірший. Ранжування областей за сумою балів визначило їхні місця в рейтингу.
Першість – у Київської області. У першу трійку також потрапили Вінницька і Дніпропетровська. Замикають рейтинг Миколаївська, Рівненська і Сумська.
Укладачі рейтингу спеціально зауважили, що слід враховувати багато об’єктивних чинників, пов’язаних, перш за все, з війною. Так, складно щось вимагати від очільників колись індустріально розвиненої Харківської області (11 місце), де триватимуть запеклі бої. Але водночас тилова Рівненська – на передостанньому місці. А Київщина, яка зазнала значних руйнувань і втрат навесні 2022-го року – у лідерах. Отже, мова не лише про об’єктивні фактори, а й про спроможність посадовців вирішувати проблеми, стимулювати розвиток пріоритетних галузей.
Порівнювати з попередніми рейтингами – непросто, адже останній раз подібне дослідження проводилося у 2020 році.
Тоді, за 20 критеріями першість здобув Київ, друге і третє місця були у Київщини та Дніпропетровщини. Ну й аутсайдером тоді, як і сьогодні, була Сумська область.
Хоча й з дуже опосередкованих порівнянь реалій 2020 і 2024 років деякі висновки зробити можна. Тодішнє керівництво Черкаської області довело її до стану аутсайдера у сільському господарстві – аграрне виробництво тоді скоротилося на 2,5%. Нинішній голова Черкаської ОВА – Ігор Табурець – сільгоспвиробництву приділяє набагато більше уваги, тому й отримав регіон 17 балів з 20 можливих (загальне 8 місце, а у 2020 році – 12).
До речі, позиції інших лідерів за цим критерієм також є доволі потужними – у Вінницької області 20 балів, У Дніпропетровської – 18, у Київської – 16. Київщина, однак, виграє за обсягами житлового будівництва (20 балів у І кварталі 2024 року) і за обсягами нежитлового (найвищий бал у 2023 році).
Зрозуміло, що на Черкащині та Вінниччині, які іноді страждають лише від ракетних обстрілів (хоча і це важливий аспект, на який слід зважати), пріоритетним напрямком, на який слід звертати першочергову увагу керівництва, визначили сільське господарство.
Наприклад начальник Київської ОВА Руслан Кравченко, в області, яка зазнала значних руйнувань на початку війни, мав продемонструвати, що саме цей напрямок роботи постійно перебуває у фокусі його уваги. Що, до речі, в регіоні і роблять.
Загалом, не завжди висока оцінка є показником ефективної роботи голів ОВА. 5 місце у Львівської області та 9-10 у Закарпатської, при тому, що у них кардинально мали б зрости обсяги будівництва, – швидше задовільна оцінка, аніж відмінна. 7 місце у Одеської, яка все ще перебуває у зоні ризику – скоріше позитивний показник.
Складно пояснити відсутність економічного прогресу в Івано-Франківській області (14-15 місце) та Чернівецькій (17). Очільники Миколаївської, яка значно постраждала у 2022 році, судячи із зайнятого місця (18) опустили руки. Або, як вважають деякі журналісти, взагалі займаються чимось не зрозумілим.
У цілому, чергова фільтрація губернаторського корпусу назріла і перезріла. В останній раз декілька знакових замін відбулося за підсумками місцевих виборів 2020 року, але з того часу багато чого у країні змінилося. Тож не буде помилкою стверджувати, що подібне перезавантаження керівництва ОВА в Офісі президента обговорюють регулярно. Зрозуміло, що не лише економічні критерії виступатимуть вирішальним фактором. Наприклад, скромне 16 місце у Житомирської області ніяк не корелює зі значною активністю місцевого керівництва.
Але факти такі, що деякі голови ОВА можуть працювати й у непростих умовах, а деяким навіть перебування у глибокому тилу жодним чином не допомагає стимулювати економічну активність за тими напрямками, які можуть бути у ввірених ним регіонах привабливими для інвесторів та міжнародних донорів.
Як наслідок, слід резюмувати, що “процес пішов”. І найближчим часом можемо побачити низку гучних відставок, та, можливо, й нові призначення.
