Протягом 2022 року в українській політиці відбулися зміни, на які безумовно вплинуло російське вторгнення. Політичні уподобання українців у 2022 році також змінилися кардинально.
Політарена пригадала, як змінювалася політична картина протягом цього воєнного року.
Автор: Олег Гонта
Українська політика в січні 2022 року
Тренди початку 2022 року в українській політиці були очевидними. Партія “Слуга народу” і президент Володимир Зеленський рівень підтримки втрачали, “Європейська солідарність”, “Розумна політика” і проросійська партія “Наші” набирали бали. “Батьківщина” та “Сила і честь” залишалися на місці. Гройсман, Ляшко, Шарій та Кличко попри суттєве нарощування медійної присутності, перебували у другій лізі української політики.
Соціологи наголошували на скороченні розриву між Зеленським і Петром Порошенком – якщо в грудні 2021 року різниця становила 7,4% (серед тих, хто визначився з вибором), то у січні 2022 різниця була 3,3%.
За даними КМІС січні 2022 року найвищу підтримку мала партія “Європейська солідарність”, за яку проголосували 18,9% серед тих, хто визначився з вибором.
Друге місце ділили: “Слуга народу” (13,7%), “Батьківщина” (13,7%) та “ОПЗЖ” (11,6%).
Також набирали понад 5% прохідного бар’єру такі партії, як “Розумна політика” (7,6%), “Сила і честь” (7,4%), “Наші” (5,5%).
Мали дещо нижче прохідного бар’єру “Українська стратегія Гройсмана” (4,7%), Радикальна партія (4,6%), УДАР (4,5%). Рейтинг парламентської партії “Голос” перебував у межах статистичної похибки і врятувати його могло лише диво.
Щодо “Євросолідарності”, то з грудня 2021 року до січня 2022 її підтримка виросла з 15,4% до 18,9%. Водночас за цей період знизилася підтримка партії “Слуга народу” (з 17,4% до 13,7%).
Минулого року у січні лідер “ЄС” Петро Порошенко ходив на судові засідання, його звинувачували у держзраді та сприянні тероризму в рамках розслідування справи про незаконні постачання вугілля з окупованих територій. 19 січня суд обрав для Порошенка запобіжний захід у якості особистого зобов’язання.
Щодо партії ОПЗЖ, то вона на початку 2022 року потрохи знижувала рейтингові показники, і в умовах мирного часу мала б, по-перше, долати низку внутрішніх суперечностей, з огляду на очевидне бажання Медведчука встановити повний контроль над цією структурою; по-друге, електорат потрохи перетікав до “Наших”, а 1-1,5% відставання Мураєва від Бойка могли зробити історію з конкуренцією за лідерство на електоральному полі Півдня і Сходу України цікавим дійством. Однак, не судилося.
Росія розпочала вторгнення і усі проросійські партії опинилися у маргінальній площині, а згодом були заборонені.
Як і чому всі політичні уподобання змінилися після вторгнення РФ
Після повномасштабного вторгнення РФ розпочалася консолідація суспільства навколо діючої влади. Це цілком логічний і правильний процес: на тлі загарбницьких дій і звірств спільного ворога забувся скептицизм і недовіра до Зеленського і “Слуг”. Підвищилася підтримка, коли стало точно відомо, що ніхто нікуди не тікає, що президент готовий боротися на міжнародному рівні за надання Україні допомоги. Зеленський змінився зовнішньо, змінилася і його риторика: від заспокійливих “шашликів на травневі” до найжорсткіших висловів на адресу Путіна і РФ.
Опитувань політичного лідерства у 2022 році було небагато, та й не до політики було десь до літа, але і цього виявилося достатньо, щоб окреслити нові тенденції.
У квітні результати опитування оприлюднила “Оперативна соціологія”, протягом року зрізи настроїв українців робив Socis, соціологічна компанія Active Group, також рейтинги політиків можна прослідити у дослідженні КМІС, а тенденції — “Центру Разумкова”.
“Оперативна соціологія” показала, що Зеленський не просто утримав, а кардинально наростив рівень електоральної підтримки. 82,5% респондентів, які мали наміри взяти участь у виборах і визначилися з кандидатурою, у квітні готові були проголосувати за Зеленського.
Друге місце Петра Порошенка (4,8%) і четверте Юлії Тимошенко (2,2%), безумовно, виглядали лише блідим фоном на тлі загальнонаціональної підтримки Зеленського. Показово й те, що на третє місце вийшов головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний з результатом 3,7%, який до речі власних політичних амбіцій не озвучував.
За результатами проведеного у серпні дослідження КМІС найбільше українці симпатизували партії, яку очолює волонтер і шоумен Сергій Притула (48%), а також президентській “Слузі народу” (40%).
Натомість вкрай негативне ставлення громадяни України висловили до вже забороненої ОПЗЖ (62%), “Європейської солідарності” (51%) та “Батьківщини” (46%).
Socis міряв політичні вподобання населення Черкаської, Вінницької і Одеської областей. І там ситуація була приблизно однакова: мешканці довіряють і позитивно оцінюють роботу ЗСУ, Зеленського і волонтерів.
Опитування, що проводилося соціологічною службою Центру Разумкова у вересні-жовтні 2022 року, показало, що після початку широкомасштабної агресії Росії рівень інтересу до політики в Україні істотно зріс. За даними цього дослідження, зараз “дуже” або “скоріше” цікавляться політикою більшість (56%) респондентів, не цікавляться — 43%.
ЗСУ довіряють 95,7%, президенту 81,8%, разом з тим в частині суспільства є тенденції і запити на нові політичні партії, на нових лідерів.
Остаточно питання про персональне лідерство зняло опитування “Рейтингу” про найвидатніших українців усіх часів, відповідно до результатів якого Зеленський посів друге місце після Тараса Шевченка. Враховуючи те, що у 2021 році 45% опитаних українців назвали Зеленського “розчаруванням року”, то це не просто прогрес — це якісно інший рівень.
“Євросолідарність” виявилася, фактично, єдиною партією, яка зберегла у 2022-му році ядро власних прихильників.
Тобто ЄС і Порошенко сформували певне електоральне поле, але тепер вимушені грати на ньому з багатьма суперниками. Згадуваний вище Зеленський, наприклад, взяв на озброєння “армію, мову і віру”, тепер Порошенко в цій темі не єдиний.
Що приховують рейтинги, якщо “копати глибше”
Але водночас такий “захмарний” рейтинг виявив одну потенційну проблему – відсутність у “слуг” авторитетного кадрового потенціалу на місцях. Моніторинг громадської думки Socis показав, що представники СН в округах швидше тягнуть загальний партійний рейтинг донизу, ніж власним авторитетом сприяють його зміцненню і зростанню. Якби вибори народних депутатів України проводилися в одномандатних округах, партія “Слуга народу” святкувала б перемогу не в кожному такому окрузі. І вже тим більше — не з результатами понад 50%.
Партійні лідери пропрезидентської політичної сили (Шуляк, Арахамія, Корнієнко) протягом року точно не були у пулі ключових спікерів, Шуляк під кінець року свій власний імідж зіпсувала історією з візитом до військового у шпиталь. А Офіс Президента (Єрмак, Подоляк, Арестович) повністю перетягнули на себе й інформаційну ініціативу, й, як наслідок, увагу публіки.
Читайте також: Україна-2022: прорахунки і здобутки року, що минає. Думки влади і опозиції в опитуванні Політарени
Тому говорити, що політичний сезон вийшов у “Слуг” вдалим було б, як мінімум, перебільшенням. Зеленський зумів вийти у лідери нації, а його партія утвердити за собою однозначний статус провідної політичної партії — ні.
Остаточна “крапка” поставлена на проросійському сегменті української політики: ОПЗЖ, “Наші”, “Партії Шарія”. Голоси залишків “біло-блакитного” електорату, можливо, перейдуть до поміркованих центристських проєктів (якщо такі виникнуть). Не виключено, – розподіляться між усіма іншими.
Приклад такої електоральної метаморфози у двох попередніх політичних циклах дав Південь України (Миколаївська і Херсонська області). Після повного домінування на їхніх теренах Партії регіонів мало хто очікував, що у 2014-2015 рр. виборці цих областей дадуть непогані відсотки за “Блок Петра Порошенка”, а у 2019-му — за “Слугу народу”. Можна припустити, що подібні зміни симпатій стануться й на інших територіях, які у попередні роки стратеги ОПЗЖ розглядали, як базові.
Зрештою, не можна розглядати ОПЗЖ як повних невдах. Фракція у парламенті, хоч і припинила існування, але під іншими назвами утворила фактичну коаліцію зі “Слугами народу”.
Яка доля “Батьківщини”, “Розумної політики” і партії “Сила і честь”
Поговоримо про проєкти, які ще на початку року мали теоретичні шанси на подолання 5% бар’єру: “Батьківщина”, “Розумна політика”, “Сила і честь”. Згадка про “Голос” у даному контексті буде недоречною, оскільки рейтинг партії Кіри Рудик був надто низьким.
Партії Тимошенко, Смешка та Разумкова стояли на проукраїнських позиціях, транслювали патріотичні меседжі та послідовно наголошували на необхідності захисту національних інтересів України. Але карколомної популярності не набули. Разумков призупинив партійне будівництво і наголошує, що зараз не час мірятися рейтингами. Смешко припинив активність у ЗМІ, зараз його в інформаційному полі майже немає, а інших механізмів комунікації з електоратом технологи “Сили і честі” не виробили. Лідерський проєкт “Сила і честь”, судячи з усього, зійшов з політичної арени разом зі своїм очільником.
Цього не можна сказати про “Батьківщину”. Юлії Тимошенко протягом року було багато. І в ЗМІ, і в поїздках до міст, біля яких проходила лінія фронту, і на зустрічах з іноземними делегаціями. Однак рейтинг партії це не врятувало. Ядерний електорат “леді Ю” з 10-11% звузився до 3-4%. Причин тут, як здається, декілька. Тимошенко в останні роки намагалася знайти свою ексклюзивну політичну нішу у соціальних питаннях, а також у сфері критики комунальних тарифів і земельної реформи. Тобто робила те, що чекав від неї базовий електорат – пенсіонери з сільської місцевості та маленьких містечок Центральної і Західної України.
Але з початком війни спричинився доволі несподіваний і неприємний для будь-якого політика казус – електорат змінив власні пріоритети. Суми у комунальних платіжках, не кажучи вже про земельні відносини, зараз займають далеко не перше місце серед інтересів абсолютної більшості населення України, не виключаючи й давніх прихильників Тимошенко. А у питаннях безпекових і мобілізаційних вона за останні місяці навряд могла запропонувати щось, чого не говорила влада.
Зрештою, попри те, що технологи “Батьківщини” ще намагаються періодично викликати у виборців ностальгію за роками, коли Тимошенко була при владі, є розуміння того, що ті часи давно минули.
Певний потенціал з цієї трійки залишився лише у Разумкова, на відміну від сусідів по рейтингу – Тимошенко і Смешко, які однозначно розглядаються, як політики старої генерації.
Тенденції на 2023 рік
Вже неодноразово наголошувалося, що політичні розклади залежатимуть від того, скільки ще триватиме війна, і від того коли і як вона закінчиться.
Але є кілька тенденцій. Поки що визначимо три:
- Побудова президентської вертикалі триватиме. Цим активно займається Офіс президента, починаючи з кадрової політики, закінчуючи контролем інформаційного простору.
- У публічному просторі буде більше військових, більше популярних воєначальників. Залужний, наприклад, став частіше комунікувати з суспільством, відповідаючи на гострі питання і висловлюючи свою думку.
- Табу на критику влади зняте. Її у 2023 році буде більше, опозиція і громадські активісти, вочевидь, висловлюватимуться категоричніше. Зеленському і його оточенню задаватимуть більш гострі питання щодо внутрішньої політики.
