Здавалось би, виборів в Україні, зануреній у відбиття російської навали, бути не може, і це аксіома. Але поради про їхнє проведення не вщухають від західних партнерів.
Відомий юрист, колишній член Центральної виборчої комісії Андрій Магера у розмові з “Політареною” розповів, чи дає Конституція шанс влаштувати політичні перегони під час воєнного стану і кого обиратимуть першим: президента чи парламент.
Як Зеленський “обрізав” каденцію Верховній Раді
Чергові вибори до парламенту мали б статися 29 жовтня 2023 року, і нині країна могла бути захоплена передвиборчими баталіями. Черга на обрання голови держави підійшла б ще за п’ять місяців – 31 березня 2024-го. Обидві дати визначені Основним законом України у статтях 77 і 103 відповідно.
При цьому нинішній склад Верховної Ради пропрацював би на десяток місяців менше за визначений законом п’ятирічний термін. Все через нетерплячість Володимира Зеленського: у 2019-му він, щойно обраний Президентом, не дотерпів три місяці до завершення каденції попереднього парламенту і оголосив позачергові вибори. А норма Конституції безжальна: “Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України”. І цей п’ятий рік для теперішньої Ради почався 30 серпня.
Кому потрібні вибори в Україні
Лютневий напад Росії зіпсував виборчі графіки, тож ні про які нові перегони начебто не йшлося зі зрозумілої усім причини – положень Конституції. Зокрема частини четвертої статті 83: “У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану”. Проте з весни 2024-го розмови про вибори хоч, з одного боку, і не ставали топ-темою дня, але і не вщухали.
Точкою відліку можна вважати травневу заяву президента Парламентської асамблеї Ради Європи Тіні Кокса, який у заявив про необхідність проведення парламентських і президентських виборів в Україні. Мовляв, в Україні і воєнний стан триває, і Конституція не дозволяє акту плебісциту, але Київ має розв’язати це питання.
“Україна має організувати вільні та чесні вибори. Бо це ваше зобов’язання за статутом Ради Європи. І звичайно, ви це зробите”, – заявив Кокс. І додав, що в Європі зрозуміють, якщо вибори будуть не ідеальні, але якщо їх не буде, то до України “виникнуть запитання”.
Дехто охоче підтримав позицію Кокса — наприклад, політолог Сергій Гайдай в інтерв’ю “Політарені” фактично повторив тези голови ПАРЄ і назвав гіпотетичне призначення Банковою виборів “сильним ходом”. Попри те, що тема “висіла у повітрі”, в Офісі президента публічно заявляли, що про вибори не думають.
А вже 29 липня голова ВР Руслан Стефанчук в інтерв’ю телеканалу “Рада” заявив, що вибори до парламенту можуть бути, а обмежень в Основному законі він не бачить. “Такої заборони в Конституції немає. Ця заборона міститься в законі України “Про правовий режим воєнного стану”. І тому конституційної заборони проводити вибори під час воєнного стану немає”, — наполягав спікер.
Вирішальною у цьому процесі можна вважати заяву сенатора США від Республіканської партії Ліндсі Грема, яка прозвучала на День незалежності. Він вважає, що наступного року в Україні мають відбутися вибори навіть попри війну.
У відповідь Володимир Зеленський в інтерв’ю телеканалу “1+1” окреслив цілком логічні вимоги для таких виборів: зміни у законодавство, спостерігачі в окопах і фінансування від Заходу. “Якщо, як я сказав йому (сенатору США від Республіканської партії Ліндсі Грему – ред.), ви готові мені дати 5 мільярдів… а мені здається, саме така сума потрібна на проведення виборів у звичайний час. У воєнний я не знаю, що це за сума. Тому я йому сказав, якщо США разом із Європою дадуть нам фінансову підтримку”, – сказав Зеленський.
В інтерв’ю португальському мовнику Зеленський фактично заявив про свої політичні амбіції, і в Україні йому тут же пригадали обіцянку 2019-го року — не йти на другий термін. Але тепер можна говорити напевне: про вибори на Банковій думають, і серйозно.
Що дозволяє Конституція і чому немає “прямої заборони”
Висловлювання Стефанчука про Конституцію викликали неабияку критику у експертів-правників. “Доктор юридичних наук Стефанчук, наскільки розумію, у нас фахівець у інтелектуальній власності, і якщо він хоче трактувати Конституцію України, то, я думаю, треба її правильно трактувати”, — зауважив у розмові з “Політареною” Андрій Магера.
Він пояснив, що у Конституції вживаються різні вислови, формулювання, які так чи інакше ведуть до того, що певні дії чи певні процеси не можуть відбуватися чи розпочинатися. Наприклад, заборонна норма у частині 3 статті 15 викладена у наступному формулюванні: “Цензура в Україні заборонена” (ч. 3 ст. 15). А у частині третій статті 37 заборона викладена інакше: “не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади”. Формулювання різні — зміст той же.
“Тому якщо хтось хоче знайти там слово в прямому сенсі його значення “заборона” чи “забороняється”, то не всюди вживається саме така семантика”, — зазначає юрист. І наполягає: Конституцію треба тлумачити системно і в контексті, а не відірвано.
В день появи “виборчої” заяви Президента, 31 серпня, Магера розмістив на своїй сторінці у Facebook допис з детальними поясненнями, що ж каже Конституція стосовно будь-яких виборів під час воєнного стану. Він перелічує п’ять аргументів, які ми наводимо стисло:
- Положення статті 5 (зокрема частина четверта: “Ніхто не може узурпувати державну владу”) перебувають у системному правовому зв’язку з усіма іншими статтями Конституції. Неможливо тлумачити будь-яку конституційну норму у спосіб, який нівелює приписи іншого конституційного положення. Тож якщо існує чітка вказівка у частині четвертій статті 83 Основного Закону щодо можливості проведення парламентських виборів не під час, а лише після воєнного стану, то твердження про начебто можливість проведення виборів під час воєнного стану є безпідставним.
- Частина четверта статті 83 Конституції випливає зі статті 64 (частина перша: “Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією”; частина друга містить перелік “захищених” статей, дія яких не може бути обмежена в жодному випадку) і, особливо, зі статті 71, про яку нижче.
- У переліку “захищенних” можна знайти такі статті, як 27 (право на життя), 28 (право на гідність), 29 (право на свободу та особисту недоторканність) та інші. А ось, наприклад, статті 38 (про конституційні виборчі права) там нема.
- Перша частина статті 71 перелічує п’ять основоположних принципів виборчого права: загального, рівного, прямого, таємного, вільних виборів. Друга частина додатково акцентує увагу на такому елементі принципу вільних виборів, як гарантія вільного волевиявлення виборців. В умовах воєнного стану про гарантії дотримання принципу вільних виборів говорити не доводиться, адже “незахищеними” є статті 33 (право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання), 34 (право на свободу думки і слова), 36 (право на свободу діяльності політичних партій), 39 (право на мирні зібрання).
- Всі п’ять конституційних принципів виборчого права є спільними для усіх без винятку типів виборів в Україні (парламентських, президентських, місцевих).
Ті ж тези він повторює і в розмові з “Політареною”. І додатково пояснює, чому в розділі V, що стосується Президента, немає норми за типом частини четвертої статті 83 з “парламентського” IV розділу.
“На моє глибоке переконання, Конституція не повинна дублювати, переносити одне і те саме (в різних розділах — ред.), це не інструкція. Якщо у нас в IV розділі закладено вектор того, що робити, якщо під час дії воєнного або надзвичайного стану закінчуються повноваження Верховної ради, то цілком очевидно, що Конституція точно таку логіку має і відносно виборів Президента, і відносно виборів ВР АРК, і відносно всіх інших місцевих виборів”, — каже Магера, підкреслюючи, що це — його припущення, адже тлумачення Конституційного Суду з цього приводу немає.
Які вибори будуть першими — президентські чи ВР
Якщо “слуги народу” не “проштовхнуть” парламентські чи президентські вибори під час воєнного стану на вимогу Заходу чи з власних міркувань — виникає питання, як же проводити перегони після війни. Як би не хотілося вірити у найшвидшу перемогу, виборювати її доведеться тривалий час. Адже слідом за Верховною Радою навесні може “зависнути” і голова держави. А значить, після війни треба буде терміново обирати і парламент, і президента. Але як – невідомо.
Андрій Магера погоджується, що така ситуація можлива. І висловлює сумніви, що такі вибори взагалі можна буде називати “черговими”, і в юристів з цього приводу тривають дискусії. “Я, наприклад, стою на тій позиції, що ці вибори вже не будуть “черговими”. Вони не можуть бути “позачерговими”, але вони і не “чергові”. Тобто це буде якийсь окремий, третій тип виборів. Можливо, їх колись в законі назвуть “післястрокові”, “перехідні”, “післячергові” – які завгодно”, — зауважує він.
Це питання, як і дати та черговість виборів, доведеться вирішувати народним депутатам. А заразом і прописувати чисельні особливості організації народного волевиявлення. “По-перше, дата вже буде інша: ми ніколи не зайдемо в дату останньої неділі жовтня п’ятого року повноважень парламенту чи в останню неділю березня п’ятого року повноважень президента, це неможливо. По-друге, будуть особливості, які полягають в роботі Реєстру виборців (який не оновлювався з 24 лютого 2022 року — ред.), у списках виборців, утворенні дільниць, можливо, окремого виду дільниць, особливостей застосування виборчої системи, особливо на парламентських виборах. Купа нюансів, які треба буде тимчасово в якомусь законі регулювати. І так буде визначена дата: або президентські будуть раніше, або парламентські”, — пояснює юрист.
При цьому обирати і Раду, і президента “одним махом” не правильно. Це не означає, зауважує Магера, що в Конституції є пряма заборона на одночасне проведення президентських і парламентських виборів, але міжнародні стандарти говорять, що робити цього не варто.
