Росія вкотре використовує націоналістичні сили проти України. Це, здавалось би, не новина, але днями вчергове про себе нагадало: 27 січня лідер правої угорської партії “Наша Батьківщина” Ласло Тороцкоі заявив, що Угорщина має претендувати на Закарпатську область, якщо Україна “впаде”. Озвучення давньої мадярської мрії відбулося напередодні зустрічі угорського міністра іноземних справ Пітера Сіярто з українським колегою Дмитром Кулебою та головою ОП Андрієм Єрмаком в Ужгороді, що не могло не привернути додаткової уваги.
29 січня про претензії до України устами ультраправого політика Клаудіу Тарзіу заговорили у Румунії, мовляв, треба “реінтегрувати” українську Північну Буковину, Закарпаття, Бесарабію, а також всю Молдову, а без того вони не будуть “справді суверенними”.
Навряд ці дві заяви просто збіг.
Про те, що може стояти за цими словами, і яка взагалі ситуація за західним кордоном України, “Політарена” поговорила з керівником Центру громадської аналітики “Вежа”, політологом Валерієм Клочком.
Територіальні претензії у стилі Тороцкоі і Тарзіу лунають, прямо скажемо, не вперше. Наскільки серйозно слід ставитися до них зараз? І, на вашу думку, їхня одночасна поява – це збіг, чи, все ж таки, закономірність?
Я вважаю, що це планова робота російських спецслужб. Вона проявляється через міграційну політику Мексики щодо збільшення мігрантів до США, також це серйозне фінансування РФ діяльності партії “Альтернатива для Німеччини” та інших маргінальних і не зовсім політичних сил, які сповідають політику ізоляціонізму, по всьому світу. Звісно, ще можна подискутувати щодо виборчої кампанії Трампа, яка таким дивним чином збігається з міграційною кризою…
Якщо говорити про Німеччину, то “АдН” брала участь у такій собі прихованій неонацистській конференції у Потсдамі у листопаді минулого року. Інформацію про неї опублікували німецькі журналісти, це призвело до масової акції протесту, і її основним посилом було не допустити діяльність ультраправих партій. А згадані вами політики належать якраз до таких ультраправих партій. Дуже схожих, якщо не однакових за своєю ідеологією, які несуть серйозну загрозу і територіальній цілісності, і сталому демократичним устрою, і загалом демократичним принципам у цих державах.
Ці заяви перегукуються із заявами Путіна, який ще перед новим роком оголосив, що буде боротися “з нацизмом”. Тобто вже не за поширення “русского міра”, а “з нацизмом” і з усім заходом, де починають превалювати націонал-соціалістичні погляди, тобто ультраправі. Він виступав проти цього, хоча сам, за великим рахунком, сповідує принцип недопущення заходу на території Росії, тобто теж свого роду ізоляціонізм. А в історичному вимірі вони перегукуються із політикою Сталіна, яку він проводив в Східній Європі після Другої світової війни.
Тож так, ці заяви не випадкові. Росія це інспірує, фінансує ці політичні сили. Це сплановані і дуже ефективні дії російської пропаганди.
Чи можна сприймати це як, наприклад, таку собі “заспокійливу” гру на внутрішнього виборця в контексті візиту Сіярто до Ужгорода?
Воно одне одному не шкодить: і там допомагає, і тут співпадає. Але я бачу трішки інший контекст. Якби це була заява тільки від угорців, то гаразд. Але якщо така тенденційність в багатьох країнах… Думаю, ми будемо бачити більше таких випадків, особливо на тлі майбутніх парламентських виборів до Європейського парламенту.
Я далекий від думки, що ультраправі отримають більшість або якусь кількість голосів, яка сильно вплине на майбутнє ухвалення рішень в Європейському Союзі. Бо представники таких політичних сил і нині присутні у Європарламенті. Але тенденція загрозлива, вона десь перегукується із кінцем 1930-х років у Німеччині.
В контексті інспірації Москвою: може бути, що ці маргінальні націоналістичні політики, з одного боку, мобілізовують свій електорат і таки вводять певну нестабільність на внутрішньополітичній арені, а з іншого – створюють потрібну картинку для Росії?
Картинка – є такий момент. Нестабільність – так, погоджуюся. Проте дозволю собі підкреслити це як, все ж таки, намагання Росії показати свій вплив на країни Європейського Союзу. Бо за лаштунками всі розуміють, звідки в цього ноги ростуть. Говорити, що ці політики прийдуть там до влади, поки що нема підстав. Навіть в історії самої Європи, довоєнної і післявоєнної (мається на увазі Друга світова війна, – Ред.) таких прикладів, окрім Німеччини і, можливо, Італії, загалом і немає, це не було широко поширеним. Але загроза є.
Я більш ніж переконаний, що у політиків Європейського Союзу історична пам’ять ще не зникла. І прикладом тому є нещодавній коментар Шольца, який сказав, що в усі можливі способи не можна допустити поширення диктатури на території Європи, бо ми добре пам’ятаємо, що відбувалося в минулому сторіччі, історію Німеччини (канцлер ФРН Олаф Шольц зробив декілька заяв, в яких різко виступив проти антисемітизму, неонацизму і правого екстремізму, – Ред.). Не пам’ятаю, чи назвав він прізвище Гітлера, але це читалося. І дуже багато німців виступає проти цього.
Будь-хто, хто йде проти ЄС, будь-які маргінальні політичні сили будуть цікаві Росії незалежно від того, приїдуть вони до влади, чи ні. Тому погоджуюся, що певний дестабілізуючий фактор є — мовляв, “поки що так, а там подивимося, як буде”. Будь-який кіпіш, в поганому сенсі слова, у Європі для Росії сьогодні вигідний, і вона буде його провокувати. Наприклад, у Молдові – там же така ж сама історія.
Всі ці сценарії не те що передбачувані, вони класичні для Росії. Може, вони змінили частково риторику, але суть залишається незмінною.
У нас складається така ситуація: Молдова – президентка Санду попереджає про дестабілізацію навесні, Румунія – заява Тарзіу, Угорщина – зрозуміло, Словаччина – проросійський Фіцо. І Польща, де є блокування кордону і теж проглядається російський слід. Тобто у нас вже є певна нестабільність по всьому західному кордону. Можна так сказати чи це перебільшення?
Це не перебільшення. Це неочевидна загроза, серйозний виклик, з яким треба працювати. І, хочу зазначити, що певна робота ведеться. Інколи зі шкодою для України, але це виправдана шкода. Маю на увазі домовленості, які досягли зі Словаччиною (її прем’єр Роберт Фіцо заявив, що Україна готова дозволити транзит російського газу своєю територією, – Ред.). А що стосується Угорщини – це створення міжурядової комісії, яка буде займатися питаннями задоволення потреб національних машин угорців, які проживають на Закарпатті. Така велика розлога поки що не назва, а повідомлення з цього приводу.
Десь, можливо, доведеться тимчасово вийти на поступки і потім “відмотати” їх назад. Тому що ми перебуваємо у надзвичайному стані. Якби в нас просто був мирний час, тоді гаразд, ми впираємося – і все. А нам треба отримати фінансову допомогу від Європи, яку блокує Орбан. Це проблема і наша, і Європейського Союзу.
Румуни поки що мовчать, офіційного коментаря з приводу заяви їхнього політика нема. Це і добре, і погано. Якби уряд Румунії сказав, що засуджує їх, це було б добре. Чому Румуни мовчать?
З Молдовою – плюс-мінус нормально, Санду вже робить притомні заяви, хоча, знову-таки, дуже обережно. Бо ситуація з Румунією у неї теж не дуже зрозуміла. З одного боку, вона дуже розраховує на їхню підтримку. З іншого, а що як так станеться, що Румунія захоче заявити претензію на Молдову? Може таке гіпотетично статися? Може бути все що завгодно. А чого, зручно ж: Придністров’я відірвала Росія, і Молдову порвали на шматки.
Це дійсно серйозні небезпеки. І тому, я вважаю, зараз Європейський Союз – через війну, через дуже складну ситуацію на фронті – почав дуже активно озброюватись. Я кожного дня бачу контракти на закупівлю F-35, іншого озброєння. Це добре для України, тому що у нас, скажемо так, буде прикрита спина. Європа нарешті прокинулась.
Я хоч і критично ставлюсь до Трампа, але це сталося завдяки і його позиції (Трамп заявив єврокомісарам, що якщо на Європу нападуть, США ніколи не прийдуть їм на допомогу, – Ред.), і через війну в Україні, і тому що Байден дуже багато працював, хоча його риторика м’якіша за трампівську. Країни НАТО, Європи розуміють небезпеку, вживають заходів. Тому я маю надію, що в цьому плані все буде добре. Бо навіть якщо говорити в цьому контексті про Туреччину — вона отримала бажані собі літаки для модернізації авіапарку, від США контракт уже узгоджений, але позиція Ердогана дуже небезпечна. Вона хитка. Втім, це окрема тема.
Будемо сподіватися, що Європа на третьому році все ж таки дійсно почала прокидатися. І згодом наведе у себе лад.
Я, як би, роблю і певний аванс в цьому плані, але дуже хочеться не помилитися.
