План зі створення планів на Банковій, можна сказати, виконано: 19 листопада президент Володимир Зеленський проголосив у Верховній Раді план стійкості для України. Подія ця була очікуваною: про якийсь “внутрішній план”, який вже от-от буде, голова держави повідомив ще півтора-два місяця тому, коли представляв західним партнерам, так би мовити, їхню частину своєї двоскладної стратегічної задумки – План перемоги.
Отже, година промови. Купа подяк і аплодисментів. 10 важливих пунктів. Політарена розбиралася, шо у сухому залишку?
Промова Зеленського не обійшлася без пафосу
На Банковій немов навмисно дочекалися “круглої” дати у 1000 днів з початку повномасштабного вторгнення, аби Зеленський презентував черговий план. Про те, що війна триває з 2014 року, президент з трибуни ВР так і не сказав.
Попри важливість виступу, сесійну залу повною назвати було складно. Проте із завданням уважно слухати і дружно відповідати “Героям слава!” нардепи впоралися. Як і з аплодисментами. Іноді складалося враження, що план овацій на Банкові також склали – народний депутат від “Голосу” Ярослав Железняк нарахував, що аплодували Зеленському 27 разів. З одного боку, ця одностайна підтримка зрозуміла і передбачена самим форматом події. І взагалі дивно було б не аплодувати, коли сам президент на трибуні періодично подає приклад, натякаючи, що “тут треба хлопати”. Але з іншого, часом це все аж надто нагадувало старі добрі партійні з’їзди.
Сама промова була чіткою, жвавою і досить переконливою за формою. Що ж стосується суті, то місцями було не зовсім зрозуміло, хто ж, все ж таки, є цільовою аудиторію звернення: українці чи західні партнери, яким президент то дякував, то кидав “каміння у город”, мовляв, більше треба політичної волі, а членство в НАТО не означає негайної активації 5-ї статті її статуту. Було дуже багато подяк – енергетикам, підприємцям, українським героям. З аплодисментами. А ще було забагато повторювання одного й того ж самого. Ба більше, часом “сюжет” робив взагалі неочікувані повороти – наприклад, частина про “Міністерство об’єднання України” раптом завершилася згадкою про покращення харчування “діточок”.
Врешті, не можна і проігнорувати тої метаморфози, яка сталася з Володимиром Зеленським загалом. Навряд би він сам десь у 2019-му, мріючи зазирнути в очі Путіну і про все домовитися, повірив, що буде віщати з парламентської трибуни так, що радикальні націоналісти 2010-х позаздрили б. Але це сталося.
Реакції експертів: стриманість і іронічність
Обговорення нового президентського плану активним не назвеш. Загалом це скоріше іронічна або нейтральна реакція, на рівні “добре, що президент нарешті поділився своїм баченням”.
“Було ду-у-уже багато води у виступі”, – лаконічно прокоментував промову вже згаданий депутат Железняк у своєму Telegram-каналі, не полінувавшись розписати ключові моменти плану. Згодом він влаштував голосування, запитавши в аудиторії, які враження у неї від плану стійкості. Станом на 18 годину 19 листопада майже 60% підписників Железняка назвали документ нереалістичним.
Політтехнолог Олег Постернак на своїй Facebook-сторінці зазначив, що найбільше план Зеленського схожий на добре складену передвиборчу програму, хоча президент і наголосив, що виборів до “справедливого миру” не буде.
“Користь цього документу хоча б у тому, що влада вийшла зі своїм обрисом майбутнього, якого дійсно не вистачало суспільству. Інша справа, що в цьому документі не знайшлось більш продуманих ініціатив, наприклад, щодо демографічної політики, вирішення житлової проблеми, боротьби з корупцією тощо”, – зауважив експерт.
Колишній народний депутат (2014–2019) Борислав Береза теж звернув увагу на виборчий момент, але висловився більш ядуче. “Цікаво, що він каже одне, а “слуги” активно друкують газети, бюджети виділяються, штаби розгортаються, бренди партій продаються у регіонах, створюються нові проекти, пенсію пообіцяли індексувати, а вчителям підіймають зарплатню. Ніщо з цього не натякає на вибори у наступному році. Ага. Вірю”, – написав Береза на своїй сторінці у Facebook.
А от чинний депутат, голова комітету зі свободи слова Ярослав Юрчишин (фракція “Голос”) був більш стриманий у оцінці. За його словами, добре, що План стійкості взагалі є. Щоправда, хотілось би бачити такі кроки не під дати чи пам’ятні події, а з огляду на поточні виклики, це було б дорослою комунікацією з суспільством.
“Сам виступ можна оцінити як дійсно серйозний план або політичний хід. І мені здається, що це поєднання першого з другим, бо кожен політик оцінює можливі дивіденди від того чи іншого кроку”, – написав він у Facebook. І додав, що ціна популізму нині надто висока, тож хочеться сподіватися, що План стійкості дійсно буде втілюватися.
“З однозначно хорошого: спочатку кінець війни і тільки тоді будь-які вибори. Слово президента”, – підсумував наостанок Юрчишин.
У сухому залишку: всім подякували, всім пообіцяли хорошого
Не будемо повторюватися і розписувати 10 пунктів плану стійкості детально. Хоча деякі моменти – пропозиція інституту множинного громадянства, перезапуск дипломатичної служби, посилення культурної промоції аж до відкриття кафедр україністики у світових університетах, “технологічна ставка” – викликають серйозний інтерес.
- Але, по-перше, це поки що обрис майбутньої стратегії – якщо це дійсно буде стратегія – і сам президент під час виступу неодноразово зауважив, що до кожного пункту плану мають бути додатки.
- По-друге, хай там як, але питання, порушені Зеленським, дійсно важливі. Тож хочеться вірити, що у тих самих додатках, які мають з’явитися до кінця року, будуть прописані конкретні кроки задля досягнення поставлених цілей.
Добре, що хоча б під кінець третього року по повномасштабного вторгнення на Банковій вирішили скласти такі плани – і перемоги, і стійкості, для зовнішньої і внутрішньої аудиторії. Шкода, що це не було зроблене хоча б на рік раніше, коли стало зрозуміло, що швидкого визволення України не буде, і гра ця у дуже-дуже довгу.
Звертає увагу, що Зеленський знову говорив про “вирішальний рік” – цього разу 2025-й. А це свідчить, що суспільство знову просять “трошки почекати” замість того, щоб серйозно говорити про затягування поясів і складної, неприємної роботи на далеку перспективу.
Президент обіцяє нові програми підтримки, не забуваючи згадати про вже наявні фінансові “брязкальця” типу “національного кешбеку”, обіцяє прозорість системи, без якої не прийдуть ті ж інвестиції і не буде детінізації. Але це помітно суперечить навколишній реальності, в якій український бюджет має рекордні дефіцити, тож на програми підтримки гроші можуть дати хіба іноземні партнери. А головний з “підвищення ефективності” в країні – Данило Гетманцев з його “гусещипательними ініціативами”.
Зеленський казав про децентралізацію енергетики, але при цьому ж стверджує, що в пріоритеті – атомна енергетика (що змушує згадати про головного лобіста “атомки”, готового купувати старі російські реактори – міністра енергетики Германа Галущенка). Яка, по-перше, не може бути децентралізованою, а по-друге, дуже довго будується, хоча електричні і теплові потужності потрібні тут і зараз, і по всій країні.
А от про що Зеленський, наприклад, не говорив – так це про реформування системи і покарання винних, хай навіть у невиконанні того ж плану стійкості. Повірити ж в те, що система – прокурори, судді, голови МСЕК та ТЦК, врешті, податкова і “рішали” на посадах – раптом послухає президента і кине колишні звички, візьметься дійсно консолідуватися і працювати на спільну перемогу, не вдається.
Врешті, не зовсім зрозуміло, що таке “справедливий мир”, після настання якого, за словами голови держави, в Україні пройдуть “справедливі” вибори. А без розуміння мети до неї дуже складно йти.
Поки що складається враження, що план не готовий. Його намагаються швидко зробити, але яка якість буде у цієї стрімкості, чи стане документ дійсно стратегічним і, головне, придатним до виконання – велике питання. Тож зараз це скоріше чергові обіцянки всього хорошого одразу і всім. І віриться в них так же, як у мільярд дерев, мільйон дронів та гігават потужності, про який в ОП чомусь “підзабули”.
І на останок. Хай би як Зеленський не “пісочив” невідомих політиків, які начебто спекулюють на темі виборів, найбільше його промова дійсно і аж занадто була схожа на передвиборчу програму.
