Політолог Володимир Фесенко
Фото: Володимир Фесенко/Facebook

Указ Володимира Зеленського “Про історично населені українцями території Росії”, схоже, заскочив російських пропагандистів зненацька. Навіть головний “Геббельс” Кремля Соловйов обрав мовчанку замість звичного генерування “дичини”. Розважав публіку хіба колишній “президент” РФ Дмітрій Медведєв. Та й той без вогнику: зміг тільки повторити, що “українці – це росіяни”.

Про те, чому цей указ з’явився саме 22 січня, для чого і чому він є стратегічним політичним орієнтиром в інтерв’ю “Політарені” розповів політолог, директор Центру політичних досліджень “Пента” Володимир Фесенко.

– Чому цей указ з’явився саме зараз, майже на третьому році по великому вторгненню? Яка в цього може бути мета?

– Він пов’язаний не з війною, хоча війна стала каталізатором того, що ця тема порушується, стає більш актуальною. Але сама проблема – давня і, як мінімум, в середовищі професійних істориків не нова. Чому зараз? По-перше, формальний привід: коли з’явився цей указ? У День Соборності України. Тим самим і цей указ, і законопроект про множинне громадянство підкреслюють, що українці – це не тільки громадяни України, не тільки ті, хто проживає на її території, а й ті, хто відчуває себе українцями.

Є велика українська спільнота, яка охоплює як громадян, так і тих, хто живе поза межами України. І указ підкреслює дуже специфічне, суперечливе і неоднозначне питання – тему етнічних українців, які історично проживали на території країни, яка зараз з нами воює.

В ньому є декілька, я б сказав, сенсів. Він має стимулювати інформаційну роботу, роботу професійних істориків, пропагандистську роботу по цій темі. Щоб збирали фактаж по землях історичного проживання українців на нинішній території РФ, нагадували про це і українцям, і росіянам, і українцям, які живуть на території Росії, і міжнародній спільноті. А нагадувати треба зокрема тому, що на територіях РФ, де історично проживали українці, і в указі вони називаються, знищувалася українська ідентичність.

При цьому Україна не висуває територіальних претензій – на відміну від Росії, яка виправдовує війну тим, що вона нібито повертає “історіческіє русскіє землі”. В піку росіянам ми теж можемо сказати про історичні українські землі на території РФ, але ми не збираємося грати в цю гру. Ми підкреслюємо інше: росіяни жили на українських землях, але і українці на них жили, і це землі українські за фактом міжнародного права. Але українці жили й живуть і на території Росії. І на відміну від росіян в Україні, Росія знищувала їхню ідентичність – через політику русифікації, інші заходи. І злочин знищення української ідентичності, який зараз відбувається на окупованих територіях, багато років, навіть століть, відбувався в самій Росії: і в часи царату, і за радянської влади, і зараз в путінській Росії.

Ми таким чином підкреслюємо, що є давня традиція цього гуманітарного злочину в самій Росії. І через цей указ ми фактично відповідаємо росіянам, знищуємо їхній аргумент щодо повернення “історіческіх русскіх земель”. Нема таких земель! А от землі, на яких історично проживають українці в Росії, є. Про це треба нагадувати.

–  І це можна використати на європейському, міжнародному рівні?

– Так, це важливо і тому, що може бути використане для спростування російської аргументації в міжнародних судах. Думаю, коли буде розглядатися питання про злочин війни, якраз треба показувати, що аргументи, нібито Росія “повертає своє”, що, на жаль, іноді повторюється деякими західними політиками, а особливо в країнах, які розвиваються, — Азії, Африки — не відповідають дійсності. Історично склалося, що на багатьох територіях колишньої Російської імперії, у Радянському Союзі росіяни і українці жили поруч. Але за фактом державності, за фактом міжнародного права, є непорушна територія України, яку захоплює Росія.

Що ж до факту проживання – так, росіяни жили на території України. Але й українці жили на території Російської Федерації. І що робить Росія з ними? Росія не просто порушує права цих національних меншин, вона знищує їхню ідентичність. Це важливо підкреслювати.

У перспективі, думаю, робота в рамках цього указу буде дуже актуальною після закінчення війни. Треба нагадувати українцям, яких в РФ насправді декілька мільйонів, про їхнє коріння. Дехто це пам’ятає, але боїться казати. Я знаю з особистого спілкування: люди пам’ятають, звідки вони, які у них прізвища, де місця їхнього походження або походження предків. Це важливо – боротися за людей з українською ідентичністю, навіть якщо вони живуть на території ворожої країни.

– Вже є критика указу – наприклад, там не всі землі перелічені. Якщо говорити про технічну складову, то цей указ надає напрямок дій, а все інше має узгодити Уряд?

– Так, він може доповнюватися. В самому указі акцент зроблений на історичних землях – наприклад, Слобожанщина або Кубань – які близькі нам географічно і де точно доведений факт історичного, як правило, багатовікового проживання етнічних українців. Є території, куди українці переселялися, наприклад, у процесі столипінської реформи — Далекий Схід, Зелений клин. Це інша ситуація: то були міграційні процеси, туди українці переїхали. Це не означає, що ми про них забуваємо. Але акцент в указі робиться на територіях саме історичного проживання. І про це треба нагадувати в дискусіях зокрема з Росією. А про інші території компактного проживання теж треба піклуватися, в перспективі.

– Згадка про взаємодію з іншими поневоленими народами Російської Федерації – це якась формальність чи така собі “пасхалочка”, за нею має щось бути?

– Це не просто згадка, це політичний орієнтир. По суті йдеться про те, що етнічні українці стали поневоленим народом в Росії, ще в царській імперії. Частина українців на території нинішньої України відновили свою державність, незалежність, а інші українці стали об’єктом русифікації і знищення їх етнічної ідентичності. Схожа ситуація і у багатьох інших російських народів, і тому вони – наші об’єктивні союзники. Це політичний орієнтир, і, в принципі, на цим робота вже ведеться. У Верховній Раді створено декілька міжфракційних, робочих груп, які працюють зі спільнотами поневолених народів. Є документи про підтримку зокрема національно-визвольного руху ічкерійського, деяких інших народів на території РФ. І указ президента може стимулювати цю роботу, збільшити її масштаб.

– Ми 30 років не робили подібної роботи – на відміну від Росії, яка формувала своє лобі і в Україні, і не тільки. На вашу думку, чого чекати у довгостроковій перспективі: якими мають бути результати, якими інструментами можна їх досягнути і скільки часу на це треба?

– По-перше, робота раніше велася. Просто більшою мірою вона велася на рівні різних громадських структур, окремих політичних сил. Я знаю чимало людей, які працювали з українцями у Російській Федерації ще з 1990-х років. Іноді були сплески – наприклад, в часи президента Ющенка. При Януковичі це, звичайно, не було пріоритетом. Після 2014 року і зараз, на жаль, заважає сам факт війни з Росією – таку роботу важко вести на її території. А от всередині країни [працювати можна]. Створення Інституту національної пам’яті – це ж не тільки про національну пам’ять на території України як держави, а й про українські етнічні землі поза її межами, про це теж треба пам’ятати.

Про конкретні показники, дати і те, що зараз модно називати терміном КРІ, – скажу відверто, я не прихильник задавати конкретні показники. Безумовно, конкретні державні установи — Інститут історії НАН України, Інститут національної пам’яті, Верховна Рада – у своїх планових документах можуть визначити показники: що треба зробити в поточному році, що – наступного. Але є проєкти, які можуть бути міжгалузевими. Тому не думаю, що варто робити акцент на якихось кількісних або якісних показниках, це не завжди це можливо.

В будь-якому разі, в тексті указу йдеться про конкретну роботу, і її треба планувати: визначити напрями, проєкти, що треба зробити. В деяких випадках це має бути просто одним з пріоритетів — робота з відновлення історичної пам’яті про землі проживання етнічних українців. Можуть створюватися авторські колективи, для засобів масової інформації ця тема теж має стати однією з актуальних, зокрема для тих, що працюють на російськомовну і російську аудиторії. А там хай вони для себе визначаються, як це планувати.

– Але в будь-якому разі, це робота не на роки, а на десятиліття?

– Безумовно. Це стратегічний пріоритет. Не на один-два роки, не тільки на час президентства Зеленського. Це державний інтерес – довгостроковий і стратегічний.

Подібні

Президент підписав закон про звільнення у запас строковиків

Закон набуває чинності на наступний день після його публікації

СБУ завершила розслідування щодо знищення літака АН-225 “Мрія”: оголошено імена головних фігурантів справи

Слідчі закінчили досудове розслідування та скерували обвинувальний акт до суду

У Вінниці закликають владу запровадити матеріальне заохочення для мобілізованих і добровольців

Петицію подав керівник Благодійного Фонду “Український Альянс” Микола Філонов

Повітряні сили знищили три російських літаки Су-34

Це сталося на східному напрямку