Майже 10 років ГПУ очолюють люди, основними мотивами призначення яких були політичні. У разі, якщо інформація від джерел справдиться і генпрокурором стане заступниця голови ОП Ірина Мудра, традиція триватиме.
Цю неоднозначну традицію заклав ще п’ятий президент Петро Порошенко, який “протиснув” у крісло Генпрокурора Юрія Луценка. Юрій Віталійович не тільки ніколи не працював в органах прокуратури, але й не мав юридичної освіти. Колишній функціонер Соціалістичної партії України, Народної самооборони, НУНС, “Солідарності” і багато чого іншого закінчив факультет електронної техніки Львівського політехнічного інституту. У крісло генпрокурора “пересів” з зали Верховної Ради, де очолював фракцію “Блок Петра Порошенка”.
Нагадаємо, що для того, щоб Луценко став генпрокурором, довелося вносити зміни у законодавство, які дозволили зайняти цю посаду людині без юридичної освіти.
Якщо подивитися біографію Луценка у Вікіпедії, то там міститься інформація про грандіозні реформи, започатковані політиком, а також вражаючі результати на ниві очищення відомства. Однак, коли у серпні 2019-го Центр Разумкова провів соціологічне дослідження про суспільну довіру до органів влади, то ставлення українців до прокуратури було одним з найгірших серед усіх органів державної влади – понад 70% населення їй не довіряли.
Ситуацію обіцяв виправити наступник Луценка – Руслан Рябошапка, який зайняв крісло генпрокурора після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах у 2019 році.
Стратегія діяльності відомства, яке з Генпрокуратури перейменували в Офіс Генерального прокурора, мала назву – “Відновити довіру до прокуратури”, а у програмному тексті йшлося, що “прокуратура була політизованою, поділеною на сфери впливу, а її діяльність, замість встановлення верховенства права, лише загострювала в суспільстві потребу справедливості”.
Особисто Рябошапка закінчив Міжнародний Соломонів університет і власну кар’єру зробив у системі Міністерства юстиції. У новостворений Офіс Генпрокурора перейшов з посади заступника глави Адміністрації президента України Зеленського ще до перейменування в Офіс президента. У кріслі, однак, протримався трохи більше півроку – з серпня 2019-го до березня 2020-го. Власне звільнення назвав “побудованим на відвертій брехні і маніпуляціях”, ініціатором якого виступили близькі до олігарха Ігоря Коломойського народні депутати та представники “русского міра” в парламенті.
Наступна очільниця відомства – Ірина Венедиктова, закінчила з відзнакою Харківський університет внутрішніх справ. У прокуратурі також не працювала – займалася викладацькою діяльністю (професорка Харківських ВНЗів і докторка юридичних наук, – ред.).
Запам’яталася тим, що намагалася вплинути на НАБУ у “справі Татарова” та оголосити підозру у злочині активісту Сергію Стерненку. На посаді протрималася до липня 2022 року, коли в умовах повномасштабної війни стало зрозуміло, що Офіс Генпрокурора власні функції виконує не в повному обсязі. Тому й була відправлена послом у Швейцарію.
Наступник – Андрій Костін – у прокуратурі також не працював. Він є випускником Одеського університету ім. Мечникова (спеціальність – “Правознавство”) і майже все трудове життя працював в Одесі адвокатом. Кабінет Генпрокурора зайняв, будучи нардепом від “Слуги народу”.
Сьогодні, якщо чутки про призначення Ірини Мудрої новим Генпрокурором України справдяться, то традиція призначення на цю посаду людини, яка з прокуратурою немає нічого спільного – продовжиться. Перша освіта Мудрої – Дрогобицький педагогічний інститут, друга – юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Працювала у банківській сфері та у системі Мінюсту. Наразі є заступницею керівника Офісу Президента Андрія Єрмака.
Ситуація ускладнюється тим, що довіра до органів прокуратури, яка трохи вирівнялася з початком відкритого вторгнення РФ (тоді спрацював ефект “об’єднання навколо прапору”), уже у 2023 році впала до критично низького рівня: за оцінками КМІС лише 9% українців довіряли відомству. Отже, репутацію ОГПУ слід рятувати, а саму систему очищати (“справа Вербицького” продемонструвала, що це питання актуальне й зараз) та терміново адаптувати відповідно до взятих на себе Україною міжнародних зобов’язань щодо реформування прокуратури.
Скептики зазначають, що з такою справою могла б впоратися людина, яка жодного відношення до прокуратури не має, як не має зв’язків з “прокурорськими”.
Але… майже 10 років старанних намагань найти компетентну людину “на стороні” показали, що таке завдання для сторонньої особи з високою долею вірогідності так і залишиться благими намірами.
