Зовнішньополітичні умови, в яких Україна перебувала останні три роки, змінюються. І не на нашу користь.
Прихід до влади в США Дональда Трампа, безумовно, сформує нові підходи і до взаємодії з офіційним Києвом. Попри заспокійливі слова експертів, мовляв, що робитиме Трамп нікому невідомо, очікування поки що вимальовуються невтішні. Він сам неодноразово заявляв, що його пріоритет – “зупинити війну”, всадивши Зеленського за стіл перемовин з Путіним і заморозивши все, як є, на невизначений термін. В його команді більш ніж вдосталь тих, хто не має теплих почуттів до України та її боротьби, тож на коригування поглядів надії теж мало.
Неспокійна ситуація і з сусідами. Угорщина відверто грає на боці Росії, Словаччина – умовно підіграє. Польща поринула у вибори, не забуваючи шантажувати Україну питанням ексгумації польських жертв Волинської трагедії та не заважаючи своїм “фермерам” час по часу блокувати український кордон. Сакартвело програла чергові вибори проросійській “Грузинській мрії” та навіть відмовляється від переговорів про вступ до ЄС і, вочевидь, бере курс на Москву, попри протести опозиції у Тбілісі.
З західного боку кордону, у Молдові, дружній до України і євроорієнтованій президентці Майї Санду довелося докласти зусиль, щоб обійти у другому турі несподіваного конкурента – Олександра Стояногло від проросійських “соціалістів”. А у сусідній Румунії фаворитом першого туру президентських виборів несподівано для всіх став ультраправий і проросійський кандидат Калін Джорджеску, який змагатиметься за посаду з проукраїнською і прозахідною Єленою Ласконі.
Схоже, Україна входить у зону нової зовнішньоекономічної турбулентності. І тут важливо розуміти, які ризики перед нею стоять і що вона може зробити за нинішніх непевних і несприятливих умов.
“Політарена” говорить про це з політологом Олегом Постернаком.
Популізм і страх грають на російському боці
Ризиків, які постають перед Україною, багато. Частину з них, як зазначає Постернак, можна осягнути. Але інша має характер “чорних лебедів” та непередбачуваних сценаріїв. Експерт перелічує ті, які вже можна визначити.
- Перше – це згортання допомоги Україні у зв’язку з приходом до влади нової адміністрації в США, і у зв’язку з оборонним егоїзмом частини європейських країн, які тривалий час скорочували видатки на свою армію, “оборонку”, і зараз не мають ресурсу, який можна передати Україні.
- Друге – електоральні кампанії, які призводять до приходу до влади людей, потенційно готових співпрацювати з Кремлем, або ж прямо чи не прямо фінансуються з боку агентів впливу Російської Федерації. Тут варто згадати тріумф “Альтернативи для Німеччини”, яка три місяці тому вперше у своїй історії виграла на земських виборах і отримала чимале представництво у парламенті Тюрингії. Або перемогу “Національного об’єднання” Марін Ле Пен у червні і, врешті, феномен Джорджеску в Румунії, якому взагалі не прогнозували вихід у другий тур.
- Ще один ризик – небезпека ядерної ескалації: випробування ядерної зброї та ядерні навчання, а також зростання мілітарних настроїв взагалі. І за таких умов Україна, зазначає Постернак, не будучи інтегрованою в коаліції з іншими державами та блоками, ризикує опинитися сам на сам з РФ.
“Відновлення відносин Росії з частиною західних країн і Північної Америки, розширення впливу Росії в Африці та Азії, зміцнення зчіпки “Москва–Пекін”, розширення участі так званої “вісі зла”, Ірану і Північної Кореї, у військових авантюрах Російської Федерації, зокрема і на українському напрямку, – продовжує тривожний перелік Постернак. – Це, в принципі ті ризики, які, думаю, розуміє і більшість громадян, і українська дипломатія. Але вона, на жаль, не в найкращому стані, щоб всі ці ризики артикулювати, скеровувати в більш вигідному для України напрямку”.
- Але найголовніший, найсуттєвіший ризик, за його словами – програш Україною громадської думки, навіть у країнах Європи. Він пояснює, що в кожній країні Європи будуть певні виклики щодо нерозуміння суті російсько-української війни. Причин для цього також вдосталь: це і успішні інформаційно-психологічні операції Росії, і обережні позиції владних еліт, які воліли б дотримуватися політики “моя хата скраю”. І та сама втома від української війни та наслідки, які вона несе для світу – наприклад, високі ціни на енергоносії, загроза інфляційних процесів тощо.
Київ не прийшов на інформаційну війну
На останньому пункті варто зупинитися окремо. Інформаційний вектор надзвичайно потужний у гібридній російській атаці на розвинутий світ. І йдеться не лише про Україну: у фокусі кремлівської уваги буквально вся планета, і для кожного куточку якісь свої наративи, але антиукраїнські серед них – обов’язково.
Ресурсів на це Москва не шкодує, серед “бойових інфопідрозділів” – мережі ботів, підвладні блогери та негласні агенти впливу, величезний обсяг різноманітного контенту від кінофільмів до просто потрібних мемів та ілюстрацій для соцмереж. Перелічувати можна довго. Врешті, використовується добрий вплив або прямий підкуп закордонних інфлюєнсерів та фахових “корисних ідіотів” – згадаємо задоволену мармизу американського журналіста Такера Карсона в московському Великому театрі перед божевільним інтерв’ю з Путіним. І все це – на тлі іміджу великої, потужної держави. І як би останнє не викликало скепсису в Україні, воно працює в автоматичному режимі – Росію звикли брати до уваги. Вона помітна.
Україні протистояти такій “махіні” складно навіть на ресурсному рівні. Але вона, таке враження, не сильно і намагається, вбивши іномовлення і зосередившись на телемарафоні для внутрішнього споживання. Роботи назовні дуже мало.
“Ми не використовуємо навіть своїх мігрантів і біженців. Це показала ситуація у Німеччини, коли у Берліні вийшла величезна демонстрація прихильників РФ, намагаючись у такий спосіб закликати європейців до припинення надання зброї Україні. І що може Україна? Виставити кілька десятків людей з бідними транспарантами біля посольств західних держав? На жаль, на цьому треку в нас провали. У нас велика маса бутафорних центрів протидії дезінформації, центрів стратегічної комунікації і жодної структури, яка б системно, якісно, ефективно працювала на цьому напрямку”, – вважає Постернак. Додаючи, що ефект від роботи таких центрів, на які виділяються чималі гроші, нульовий.
Україні потрібна надія і громадська думка ЄС та США
Саме на організації інформаційної роботи, на думку Постернака, і треба зараз зосередитися Україні, надолужуючи все те, що не було зроблено протягом останніх трьох років і, ширше, всі трьох десятиліть незалежності.
“Суттєво б вплинули хоч якісь успіхи України на фронті. На жаль, ми від цього ми дуже сильно залежимо. Громадська думка абсорбує будь-які повідомлення і просування росіян. Ракетні і дронові атаки, проблеми на Курському напрямку, коли Росії невеликими обсягами все ж таки вдається забрати у ЗСУ частину Курщини, – це все впливає на настрій. На заході дивляться на це і думають: значить, українські збройні сили слабкі. Українці зараз не здатні вирішити поставлені завдання, значить, можливо, війну треба призупинити, і це було б корисно для України”, – пояснює політолог.
І ці настрої, зауважує Постернак, навіть не треба додатково підсвічувати. Тож Україні треба розірвати це негативне інформаційне коло. Тим більше, що 2024-й, якщо не брати Курської операції, виявився роком відсутності гучних як міні-, так і макроперемог на бойових ділянках фронту, типу ударів по російських кораблях, що роком раніше дозволяло вірити у здатність українських збройних сил вражати і тримати ініціативу.
Також треба, все ж таки, створювати структуру, яка б працювала з громадською думкою ЄС та США. Використовувати українських біженців для просування українського інтересу. Залучати відомих на Заході медійних осіб. Працювати з лідерами думок, журналістами, блогерами, аналітиками тощо.
“В сучасному інформаційному суспільстві це працює! Треба відкривати нові канали комунікації, насамперед якось зацікавити інфлюєнсерів – знаходити їхню підтримку, якось залучати, працювати негласно, вибачте, навіть платити, як це робить Росія. А вона платить західним журналістам, блогерам, експертам, і платить надзвичайно великі кошти. А ми на що розраховуємо, сидячі в кабінетах і звітуючи для галочки, що ми зробили це і це, але воно має дуже вкрай обмежений вплив?” – зазначає Постернак.
А от що стосується інших сфер, то тут, на жаль, ми будемо змушені зосередитися на поточних завданнях: мобілізації, пошуку ресурсів для оборонної промисловості, боротьбі з інфляцією та уходом бізнесу в тінь. Причому всі ці проблеми виникли не сьогодні і не вчора.
“Це фінал наших помилок впродовж всіх президентів, починаючи з 1991 року. Починаючи від тих “Ту”, які ми віддали росіянами і з яких зараз бомбардують Україну, ядерної зброї, розгрому української армії за часів міністра оборони Гриценка за участі Ющенка, завершеним за часів президентства Януковича, і закінчуючи розкраданням і заробітком на армійських підрядах та державних замовленнях за часів попередньої та вже нинішньої влади”, – завершує політолог.
