На Банковій – великий кадровий переділ. На початку лютого відбулася зміна керівництва ЗСУ та Генштабу. Слідом звільнили секретаря РНБО. Нині настала черга Офісу президента, який втратив першого помічника президента Сергій Шефіра та двох заступників Єрмака – Олексія Дніпрова та Андрія Смірнова. Новими заступницями голови ОП стали Ірина Мудра та Олена Ковальська.
Українські ЗМІ з посиланням на джерела повідомляють, що наступним буде Кабмін. Посад можуть позбутися віце-прем’єр Олександр Кубраков, віце-прем’єрка Ірина Верещу, очільник МЗЦ Андрій Кулеба.
Про те, навіщо президент взявся за кадри, “Політарена” запитала політолога, директора Центру політичних досліджень “Пента” Володимира Фесенка.
– Спочатку у нас відбулися кадрові зміни в керівництві ЗСУ. Потім змінили секретаря РНБО. Зараз у нас такі невеликі “чистки” в ОП. Це варто розглядати як єдиний процес чи це таки різні події?
– Зразу можна сказати, що за всіма ознаками це не чистки, а, скоріше, видалення нефункціональних елементів. По радниках просто відбувається скорочення, а по заступниках – замінили лише двох. Причому ця заміна давно очікувалася, я маю на увазі Смірнова, Дніпров сам хотів піти.
І це єдиний процес. Нагадаю, ще наприкінці січня – на початку лютого, президент анонсував зміни у вищих органах виконавчої влади, в керівництві країни. Тому почалося з військового керівництва, потім – секретар РНБО, зараз – Офіс президента. Можливо ще будуть точкові зміни в ОП, і очікується структурні реорганізації в Кабміні, скорочення декількох міністерств. Не виключаю, що також може бути заміна деяких губернаторів і, можливо, керівників деяких центральних органів виконавчої влади.
– Чи є розуміння, які “дірки” цими змінами закриваються, яких цілей намагаються досягти крім, очевидно, ефективності?
– Думаю, що тут справа не в “дірках”. “Дірки” є в Кабміні – декілька вакантних позицій, які треба заповнити. Я так розумію, що заповнювати їх будуть, коли скоротять кількість міністерств. Наприклад, Міністерство молоді спорту. Там зараз немає керівника, але з високою вірогідністю це міністерство приєднається, скоріше за все, до Міністерства культури та інформаційної політики, як це було раніше. Тобто як самостійне міністерство воно припинить існування.
Але в самому Міністерстві культури та інформаційної політики теж досі немає міністра. Можливо, чекають, коли відбудеться процес реорганізації, і тоді запропонують кандидатуру на посаду міністра. Навіть в інших міністерствах, які можуть скоротити, ще немає визначеності. Йдуть дискусії, які саме з них можна скоротити, щоб це не вплинуло на загальний стан справ у конкретній сфері, щоб легше було провести реорганізацію.
Простий приклад – Міністерство ветеранів, зараз теж без міністра. За функціоналом дуже близьке до Міністерства соціальної політики, і, за логікою, його могли б приєднати до Мінсоцполітики. Але ветеранів у нас стає все більше, це буде один з важливих, пріоритетних напрямів державної політики – соціальна психологічна робота, медичне обслуговування ветеранів, вирішення різних соціальних та економічних питань, реабілітація. Тому я не впевнений, що це міністерство варто скорочувати. Тоді яке? Повної ясності, які саме будуть скорочені, ще немає.
– Хто ще може піти “під ніж”?
– Не виключаю, що можуть скоротити кількість віце-прем’єрів, але там теж є питання. Думаю, відбудеться структурна реорганізація Кабміну. Є установка скоротити його приблизно на три міністерства, щоб зменшити державні витрати. Колишній апарат, у скороченому вигляді, працюватиме у складі більших міністерств. У нас таке відбувалося неодноразово.
А оскільки призначення нових міністрів потребує затвердження Верховної Ради, то також треба нормалізувати ситуацію у парламенті. Там зараз не все так добре, особливо у фракції більшості. Їй зараз треба відновити хоча б відносну внутрішню єдність, дисципліну голосування. Після цього вже будуть вирішуватися кадрові питання.
– Тобто кадрові оновлення почали зі структур, де це було найпростіше зробити, втрутитися в їхню роботу?
– Де не треба згоди Верховної Ради, де можна обмежитись указами Президента або просто суто нормативними рішеннями, як в Офісі Президента. Де це було простіше зробити суто адміністративно, там і робили.
– Для чого президенту знадобилося зараз це оновлення?
– Президент це робив і раніше. Найбільш велике оновлення, своєрідний кадротрус був у лютому–березні 2020 року. Тоді президент значною мірою змінив пріоритети. Відчув, що ставка тільки на нові кадри не спрацювала, потрібен баланс молодих з одного боку і досвідчених з іншого. Люди, які зможуть виконати управлінські функції. Тоді і уряд поміняли, і більшу частину міністрів, причому точково зміни міністрів продовжувалися і потім. Тоді ж відбулися зміни і в керівництві Офісу Президента, і в губернаторському корпусі. Це була найбільша хвиля оновлень.
Також були оновлення на деяких високих посадах у червні 2022-го року, в перші місяці повномасштабної війни. Тоді поміняли генпрокурора, голову СБУ. Але точкові зміни президент робить кожен рік. Це поточний процес.
І, звичайно, коли міняють окремих керівників, то це означає, що до них є претензії. Або неналежний рівень ефективності роботи, або якісь скандали і конфлікти. Загальний знаменник всіх оновлень, зокрема і зараз, полягає в тому, що президент хоче надати новий імпульс, влити нову кров у систему державного управління і тим самим прискорити її роботу, покращити її ефективність. Нові керівники, як правило, працюють більш динамічно. Плюс це сигнал всім іншим: “Будете погано працювати – вас можуть поміняти”.
Це загальне. А в конкретних випадках є свої причини. Наприклад, по Офісу президента – Олексій Дніпров сам пішов, а що стосується заміни Андрія Смірнова, то насправді це очікувалося ще до повномасштабного російського вторгнення. Це був, по суті, останній представник команди Андрія Богдана. Його хотіли поміняти раніше, але потім, так розумію, війна, не до того було.
Але питання, яке всіх так заінтригувало – звільнення Сергія Шефіра. Перший помічник, давній друг президента. Але, за різними даними, він вже відійшов від президента ще до російського вторгнення і останні роки де-факто не виконував своїх обов’язків. Не знаю, чи буде там якийсь новий формальний перший помічник. Хоча, можливо, скажу таку парадоксальну думку: насправді зараз функції першого помічника одночасно з функцією керівника Офісу президента виконує Андрій Єрмак. Він – головна кнопка на пульті управління президента Зеленського. Одночасно і керівник Офісу, і перший помічник. Це дуже умовно, моє припущення, не більше того.
– У зв’язку з цим виникає питання чи можна це вважати підсиленням власне Андрія Єрмака і його впливу, персональної вертикалі в ОП?
– У нього вплив і так був. Майже максимальний – не знаю, куди далі збільшувати. Він так чи інакше був ключовою фігурою. Багато хто все пояснює через Єрмака. Але я переконаний, що ключові фігури – Шефір, давній друг президента, як два роки тому Баканов – це президент сам фактично розстається зі своїм минулим. Як хтось каже, відбувається “декварталізація Офісу президента”.
Більшість кварталівців вже пішли, а тут більше – два друга. Це для президента не просте розставання. Але це ж означає, що він змінився за два роки. І для нього важливо не тільки те, кого звільняють, а й хто залишається. Він знає, хто був разом з ним у перші дні війни, а кого не було. І ті, кого не було, так чи інакше відходять. Це, думаю, головна причина. Принаймні по декому – точно.
– Система позбулася непотрібних, неефективних людей. Що далі?
– Важливо не те, кого звільняють, а те, кого призначають. Ірина Мудра була заступницею міністра юстиції. Але вона ж ще з 2022 року очолювала робочу групу з російських активів у західних країнах. І зараз це питання стає дуже актуальним, координація роботи з нашими партнерами в цьому – один з головних напрямів в роботі різних державних органів України. Раніше працювали, але боялися робити якісь радикальні рішення на заході, зараз ми бачимо зрушення.
Думаю, призначення Мудрої означає, що це буде одним з пріоритетів, вона буде займатися в саме цим. Формально, думаю, там буде і робота з судовими структурами, але передусім – російські активи. Раніше вона очолювала робочу групу при Офісі, а зараз буде працювати з цим безпосередньо в ОП, у вищому статусі, з більшими повноваженнями і можливостями.
Точно так же і заміна секретаря РНБО. До Данилова виникли певні претензії, були у нього помилки останнім часом, не дуже відповідально він ставився до деяких своїх висловлень. А призначення Олександра Литвиненка означає, що ставка робиться на професіоналізацію роботи РНБО. Він неодноразово працював в апараті РНБО, добре знає, як це має функціонувати. І я так розумію, що треба саме налагодити роботу апарату, підняти на новий рівень. Плюс нові завдання.
Ми зараз підписуємо угоди про співпрацю у безпековій сфері, це комплексні угоди, які стосуються і Міністерства оборони, і СБУ, і правоохоронних органів, і Міністерства закордонних справ. Такі питання, пов’язані з нацбезпекою, координує РНБО. А Литвиненко має міжнародний досвід, міжнародну освіту, йому, думаю, легше і зручніше буде опікуватися цими питаннями. Так що отут ставка робиться також під нові завдання і під нові пріоритети.
– Поки що без змін лишається тільки Верховна Рада, в якій, між тим, достатньо своїх проблем…
– Це зараз теж слабке місце. На превеликий жаль, за роки після російського повномасштабного вторгнення вплив парламенту значно впав. Вплив окремих депутатів, ставлення до них як до державних фігур – у нас, мені здається, зараз ставлення до парламентарів найнижче за весь час українського парламентаризму з 1991-го року. Вони самі це відчувають. Плюс війна, закритість, купа інших проблем, статусу ПЕП-ів із пожиттєвим фінансовим моніторінгом – це жорстка річ.
Думаю, що на перспективу нас охочих стати депутатами буде набагато менше, ніж було раніше. Саме через фінмоніторінг, контроль за ПЕП-ами, обмеження виїздів за кордон, увагу. Вони як під прожектором: з одного боку – журналісти і громадські активісти, які слідкують за реєстрами, а з іншого – правоохоронні органи. Я не намагаюсь викликати співчуття, але пояснюю, у якому вони складному становищі.
Тому і виникли “розброд і шатання”, особливо у правлячій фракції, хоча в інших теж не все гаразд. Такої тенденції, коли десятки депутатів хочуть позбутися свого мандату, у нас ще не було. Окремі випадки – так, але щоб масово – ніколи. Так що тут є проблема. І треба, скажемо так, привести їх до тями, провести організаційно-політичну психотерапію. Щоб вони повернулися до нормальних роботи. Війна є війна. У всіх свої проблеми. Тому депутати теж плачуть, але працювати треба.
