Нинішній тиждень для України – “ООНівський”. Це і засідання Генасамблеї ООН, на якому Володимир Зеленський закликав не довіряти злу і не йти на “тіньові угоди”, і відкриті дебати Радбезу за участі українського президента, і попередні слухання Міжнародного суду у Гаазі за позовом України проти Росії.
Розібратися у перспективах та нюансах слухань у Гаазі “Політарені” допоміг політичний експерт, юрист, кандидат політичних наук Олексій Буряченко.
Яку справу розглядає суд у Гаазі
Нинішні слухання Міжнародного суду ООН є продовженням розгляду за позовом України від 26 лютого 2022 року. Яка, оскаржуючи заяви Кремля про необхідність вторгнення захистом населення Донбасу від “геноциду”, попросила міжнародних суддів визнати, що:
– Україна не вчиняла жодного “геноциду” на Донбасі;
– Кремль, відповідно, зловживає Конвенцією про заборону геноциду 1948 року і прикриває нею злочинність своїх дій;
– Росія сама планувала акти геноциду і умисно вбиває та калічить українців, вчиняючи геноцид проти українського народу.
Тоді Міжнародний суд спрацював надзвичайно швидко: вже 14 березня він зобов’язав Росію припинити воєнні дії. Проте в Путіна на тлі запаморочення від успіхів лише відмахнулися, навіть не відправивши на суд свого представника (юристи ж світового рівня заявили про відмову представляти російські інтереси) і заявили, що ніяких рішень виконувати не збираються, чим вже порушили свої зобов’язання перед ООН. Цього разу в Москві до суду підготувалися, і підготувалися добре.
Слухання триватимуть два тижні. 18 вересня з попередніми запереченнями виступила Росія, наступного дня на ці відповідала Україна. 20 вересня – день для інших учасників справи. 25 вересня своє слово знову скаже Росія, а 27-го – Україна.
В чому унікальність нинішнього процесу в Гаазі і які позиції сторін
Процес не дарма називають особливим. По-перше, він стосується не обвинувачень в геноциді (точніше, не лише їх), а неправомірних звинувачень у геноциді. По-друге, до суду вирішили приєднатися 33 країни світу, з них 26 – з Євросоюзу: всі, окрім орбанівської Угорщини. І де-факто вони виступатимуть на боці України, тобто обвинувачення.
Таким чином йдеться не лише про захист України, але й про захист Конвенції 1948 року від зловживання і використання зі злочинною метою.
У своєму виступі 18 вересня Росія вдалася до знайомих аргументів, пише “Європейська правда”. РФ традиційно згадала Бандеру і Шухевича як “праотців українського нацизму”, і про “київський режим”, і про “геноцид” в Луганській та Донецькій областях. І, зрозуміло, про те, що Міжнародний суд ООН начебто не має юрисдикцій у цій справі.
“Недопущення геноциду та покарання за нього є предметом та метою Конвенції. Проте Україна не звинувачує Росію у вчиненні геноциду. Україна також не звинувачує Росію в тому, що вона не змогла запобігти геноциду або покарати за нього у кримінальному порядку. Навпаки, Україна наполягає на тому, що жодного геноциду не було”, – заявив агент РФ у суді Геннадій Кузьмін.
Він переконує, що ні про який геноцид офіційні російські особи, зокрема міністр закордонний справ РФ Сергій Лавров та президент Володимир Путін, не говорили, а просто “вжили слово ‘геноцид'”, і це було “риторично”. І взагалі “порушення Конвенції про геноцид не може бути, якщо немає геноциду”.
Українські журналісти відзначають, що заяви Кузьміна періодично спричиняли сміх у пресцентрі.
У своїй відповіді наступного дня Україна вдалася до іншої поведінки, пише “ЄП”. Агент України у суді Антон Кориневич нагадав, що війна Росії проти України — це війна на винищення, Росія заперечує саме існування українського народу і хоче стерти його з мапи світу.
“Це війна звірств, терору та воєнних злочинів. Братські могили в Бучі, катівні в Херсоні та Ізюмі, десятки тисяч викрадених і взятих у полон мирних жителів, повністю зруйновані міста та селища, такі як Маріуполь та Волноваха, затоплені села, викрадені та депортовані діти, навмисні напади на цивільну інфраструктуру та багато інших невимовних жахіть… Але під час виступу російського представника ви нічого з цього не почули”, — наголосив він.
Кориневич нагадав, що жодних достовірних доказів “геноциду” з боку України, про який “риторично” говорила Москва, Росія так і не надала. При цьому сам Путін 24 лютого 2022 року оголосив: “Мета цієї операції – захистити людей, які вже вісім років стикаються з приниженнями та геноцидом з боку київського режиму”. Крім того, про реальну мету лютневого вторгнення всередині РФ говорять відкрито і на найвищому рівні.
Чому у розгляді справи виникла півторарічна пауза
В тому, що в розгляді справи виникла тривала перерва, немає нічого дивного, каже політичний експерт, юрист, кандидат політичних наук Олексій Буряченко, адже і підготовка, і сам розгляд позовів такого рівня вимагають чимало часу та ресурсів. Навіть незважаючи на безпрецедентні обставини, як от воєнні дії та їхні руйнівні наслідки.
“Враховуючи масштабність справи, оцінку доводів сторін, казуїстику, яку транслює російська сторона, таку паузу в розгляді можна вважати робочою, — вважає Буряченко. — Враховуючи завантаження зараз як Міжнародного суду ООН, так і Міжнародного кримінального суду, це є абсолютно зрозумілим”.
Через це і неможливо прогнозувати, скільки часу знадобиться на винесення рішення. Тим більше, що зараз справа перебуває лише на своєму початковому етапі: до розгляду справи по суті ще не дійшли.
“Як на мене, в нас є перспективи отримання з часом позитивного рішення суду. Але скільки це може тривати, особливо враховуючи, що російська сторона буде максимально процесуально цьому протистояти, зараз ніхто не скаже”, — пояснює експерт.
Чому Росія вирішила взяти участь в суді
Рішення Кремля активно захищатися, а не обмежитися офіційним листом, як попереднього разу, є цілком логічним. На відміну від обнадійливого для Москви початку 2022-го, зараз ігнорування рішень МС ООН буде дорожчати з кожним днем. А тому їх треба як не уникнути, то хоча б максимально затримати, аби негативні наслідки настали пізніше.
“Все дуже просто. Якщо на початку вторгнення Російська Федерація взагалі ігнорувала будь-які міжнародні інстанції і їхні рішення, то тепер вона відчуває, що справи йдуть не на їхню користь. Вони ж відписувалися, що це взагалі не є компетенцією суду, а тепер засилають юристів, представників МЗС просто “спамити” суд, бо кожну заяву, кожне клопотання він має розглядати, оцінювати. Тому навіть попередній розгляд буде максимально затягуватися в часі. Це така стратегія”, — каже Буряченко.
На його думку, російська сторона просто “забоялася”, що якщо не почне штучно перешкоджати, то суд може піти швидше. А негативне для Москви рішення в осяжному майбутньому буде для путінського режиму дуже недоречним. Бо очільник Росії, на думку Буряченка, все одно сподівається на якесь перемир’я чи навіть мир якщо не на своїх умовах, то на компромісних. Визнання ж врешті геноциду відносно України дуже звузить поле для російських дипломатичних маневрів.
Судовий процес затягували і будуть затягувати, в такому режимі він може тривати роки. І тут вже йдеться не лише про Путіна, а й про кремлівську верхівку загалом. “Вони сподіваються, що війна до того часу закінчиться, і це вже будуть, так би мовити, не їхні проблеми. Або, скажемо по-іншому, проблеми не їхнього режиму. Там Путіна, скоріш за все, на той час вже просто не буде”, — уточнює Буряченко.
Що дасть рішення суду Україні
Моніторинг поширених у ЗМІ експертних оцінок свідчить, що більшість спікерів очікує позитивне для України рішення суду. І це цілком очікувано, як з оглядом на більш-менш солідарну підтримку світової спільноти та так званого “колективного Заходу”, так і через вже згадану минулорічну вимогу до Росії припинити воєнні дії в Україні. Тобто позиція щодо правомірності дій і використання Конвенції про заборону геноциду в якості прикриття для нападу вже відома.
І це питання не лише справедливості, а й політичного іміджу та статусу: для Києва – позитивного, для Москви – навпаки. Якщо ж суд раптом вирішить, що аргументи російської сторони варті уваги, то буде створено небезпечний прецедент із непрогнозованими наслідками.
Що стосується компенсації збитків, завданих війною, то тут слід розуміти, що відповідні механізми де-факто вже запущені рішеннями Генасамблеї ООН, Ради Європи, ЄС тощо, тож за це можна зараз не перейматися. Але рішення на користь України може прискорити ці процеси.
“Рішення суду в будь-якому випадку буде дуже сильним аргументом, щоб вилучити заморожені активи держави-агресора на користь України, — пояснює Буряченко. — Крім того, не факт, що ці заморожені активи погасять завдані збитки, бо їх вже оцінюють у $700-800 млрд, тож це дозволить реалізовувати наступний крок: після підписання гіпотетичного [мирного] договору другим пунктом ставити визначення виплати репарацій”.
Які будуть наслідки для Росії
Реакцію Москви в разі негативного для неї рішення не складно прогнозувати: з найвищою імовірністю, вона буде його ігнорувати так же, як робила до того. Хоча б тому, пояснює Буряченко, що росіяни провели в Конституцію пріоритетність внутрішнього законодавства над міжнародним — навіть над тими угодами, які самі ж ратифікували через свій парламент. Але перспективне рішення відносно геноциду, який вчинила Російська Федерація, матиме стратегічні наслідки, які вже прораховує країна-агресор.
“Окрім репарацій і компенсацій є для них і більш глобальні питання, які можуть вплинути абсолютно на все. Якщо буде швидке рішення в інтересах України, це одразу поставить РФ у дуже складну ситуацію як члена Радбезу ООН. Бо як допустити, коли країна, яка є постійним членом Радбезу, вчиняє геноцид? Це створить дуже негативний політичний фон навколо РФ на усіх міжнародних майданчиках”, — каже Буряченко.
Він погоджується, що в такому разі Росія отримає своєрідну “чорну мітку”, і тоді вже може дійти навіть до виключення її з Радбезу ООН. “Це буде не те що “чорна мітка”, це буде повна міжнародна ізоляція. Це буде катастрофа, наступна Північна Корея, політичне і економічне самогубство”, — каже експерт.
З наслідками ж російнами доведеться розбиратися, незважаючи на те, зміниться режим, чи не зміниться. І, скоріше за все, не одному поколінню. І, можливо, не в нинішній їхній державі, а в чомусь іншому, що утвориться на її залишках.
