Проросійські партії
Фото: @StationCDRKelly/Twitter

На дев’ятому місяці війни Росії в Україні формально проросійські партії заборонені, а проросійська фракція в парламенті розформована. Проте більшість членів цієї фракції нікуди не поділися. Проросійські політики в Україні добре адаптуються.

Ба більше, деякі проросійські політики настільки перевзулися, що тепер їх не відрізниш від “цинічних бандер”.

Політарена проаналізувала їхню діяльність під час війни і спрогнозувала, що буде з їхньою політичною кар’єрою і де вони шукатимуть електорат.

Уламки ОПЗЖ у Верховній Раді

До повномасштабного вторгнення РФ фракція ОПЗЖ в парламенті налічувала 44 депутати. Принаймні 8 з них виїхали з України ще на початку лютого і досі не повернулися. Це депутатське подружжя Наталія Королевська і Юрій Солод, Ринат Кузьмін, Олег Волошин, Тарас Козак, Вадим Столар, Федір Христенко, Вадим Рабінович. Доля ще одного — кума Путіна Віктора Медведчука, усім відома: затримання при спробі втечі, слідчі дії, обмін на захисників Маріуполя.

Після того, як фракція ОПЗЖ була розформована, у квітні її уламки створили нову депутатську групу “Платформа за життя та мир”, куди увійшли 26 нардепів. Очолив групу екскерівник фракції ОПЗЖ Юрій Бойко. У травні залишки ОПЗЖ у парламенті створили депутатську групу “Відновлення України”, зараз у неї входять 19 нардепів на чолі з Ігорем Абрамовичем.

Але це офіційний поділ колишньої ОПЗЖ, неофіційно депутати входять у дві так звані групи впливу: група Бойка і група Столара.

Що роблять проросійські нардепи у Раді і в публічному просторі:

1) Мовчать.

Саме так, найодіозніші, наприклад Королевська, яка невідомо, де перебуває, Рабінович, який виїхав в Ізраїль і позбавлений українського громадянства, мовчать і навіть видалили свої сторінки у соцмережах. Хоча до війни вони використовували всі можливі майданчики для просування проросійської позиції. А як Рабінович з трибуни Ради волав про фашистів, таке взагалі не забувається.

Проте Детектор медіа відслідковує активність політиків у ЗМІ і помітило, що останнім часом деякі нардепи колишньої ОПЗЖ стали з’являтися у телемарафоні. Це нардепи не медійні, маловідомі, але й серед них є одіозні особи, як, наприклад, Анатолій Бурміч, який на телеканалі Медведчука UkrLive закликав до капітуляції, коли Росія почала вторгнення в Україну.

2) Перевзуваються.

21 лютого, коли РФ вже визнала “незалежність “ЛНР” і “ДНР”, Бойко казав, що в “країні наростає військовий психоз” і що потрібно повернутися до Мінських угод. Тобто гнув лінію Кремля до останнього. 26 лютого виступив “за негайні переговори з Російською Федерацією щодо припинення військового конфлікту”, а наступного дня спілкувався з російським пропагандистом Соловйовим в прямому ефірі.

Коли навесні стало зрозуміло, що Росія не візьме Київ, та й взагалі не зможе окупувати Україну, Бойко різко відмежувався від РФ, своїх колег Медведчука і Рабіновича, і взагалі усіх проросійських наративів. 20 червня він дав інтерв’ю, де постав ледь не українським націоналістом: “Я не вірю в те, що можлива дружба з Росією, як це було раніше, після всього, що сталося, це неможливо”.

Столар, якого ЗМІ записали у “батальон Монако“, бо він вже 8 місяців перебуває за кордоном на Лазурному узбережжі, став благодійником і меценатом, так активно допомагає армії, що потрапив у список журналу Фокус.

“Навіщо ж Столару різко знадобилась уся ця піар-активність “благодійника”? Все дуже просто: бізнес тане на очах, а ДБР підбирається все ближче. Там дивись і до екстрадиції недалеко. Ось головна мотивація. А благодійність тут ні до чого”, — вважає екснардеп Олександр Черненко., називаючи Столара партнером Медведчука.

3) Голосують разом з провладною фракцією “Слуга народу”

Хто б ще рік тому міг подумати, що проросійські нардепи підтримають: законопроєкт про заборону діяльності проросійських партій в Україні, заборону російської символіки, заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, визнають Російську Федерацію державою-терористом. Також вони проголосували за євроінтеграцію і Стамбульську конвенцію, і дали голоси за ухвалення бюджету на 2023 рік, та й загалом, голосують за провладні ініціативи дуже активно.

“У представників ОПЗЖ запрацював інстинкт самозбереження, і вони почали перевзуватись на ходу. В парламенті депутати змінили риторику та почали систематично голосувати за. Водночас ця реакція очікувана, адже таким чином політики намагаються якнайкраще продемонструвати свою лояльність, корисність для влади та готовність до співпраці”, — пише у своїй аналітиці “Чесно”.

“Чесно” нагадує, що аналогічно “регіонали” діяли після Революції Гідності та втечі в Ростов Віктора Януковича: наприклад, Нестор Шуфрич та Юрій Бойко тоді залишились в українській політиці, і зараз вони роблять усе можливе, аби зберегти свою участь і вплив. Мало того, Шуфрич і досі є головою Комітету ВРУ з питань свободи слова. А Бойко і досі”Герой України”, це звання йому у 2004 році дав тодішній президент Леонід Кучма.

За підрахунком “Чесно”, колишні члени ОПЗЖ підтримують до 61% голосувань у Верховній Раді. Двох найбільш одіозних у Раді вже нема, Медведчука обміняли в РФ, Рабіновича позбавили мандату.

Тим часом голова партії “Слуга народу” Олена Шуляк в інтерв’ю ЗМІ назвала співпрацю з представниками ексОПЗЖ “конструктивною”, тобто домовленості ніхто не приховує. Роль проросійських політиків зараз — підтримувати коаліцію, створюючи конституційну більшість, в обмін на власний спокій.

Що буде з проросійськими політиками надалі

Щоб відповісти на це питання, згадаймо собі і закарбуємо — війна в Україні виникла не раптово. Не в один день Росія вирішила забрати Крим, перетворити частину Донбасу на “республіки” і у лютому вторгнутися за всіма напрямками. Паростки війни в Україні десятиліттями розсаджували цілком конкретні люди, якій й досі не покарані.

18 років тому відбувся Сєвєродонецький з’їзд — перша сепаратистська спроба відокремити південний схід України, створивши там підконтрольний Росії сепаратистський анклав. Його організаторів з Партії регіонів, які за підтримки РФ намагалися розколоти Україну, за законом не покарано.

Голова Луганської ОДА Олександр Єфремов (судом не покараний), голова Луганської обласної ради Віктор Тихонов (судом не покараний, помер), керівник Харківської області Євген Кушнарьов (судомне покараний, помер), керівник Донеччини Анатолій Близнюк (судом не покараний, донедавна мав бізнес у Краматорську).

Тодішній голова Донецької облради Борис Колесніков наговорив на з’їзді на тюремний строк, але так його і не отримав. Колесніков пропонував крайні заходи: “висловити недовіру всім вищим органам державної влади і створити нову південно-східну українську державу у формі федеративної республіки”. Зараз Колесніков, який десятиліттями відстоював російську мову, навіть свої соцмережі веде українською.

Проросійські політики, скориставшись безкарністю, залишалися при владі, продовжили тотальне роздмухування антиукраїнських настроїв на сході, розкол України на мовному питанні і поширення російських наративів.

У 2014 році відокремити південний схід України Росія спробувала гібридним шляхом, тоді деякі одурені пропагандою мешканці Криму і Донбасу підтримали це. Але навіть після цього ніхто з політиків-регіоналів покарання не отримав. Повторився 2004-2005 рік. І досі не отримав строк Єфремов, а також ексмер Слов’янська Нелі Штепа, мерів Луганська і Донецька взагалі правоохоронці не чіпали, Лук’янченко і Кравченко досі тихо собі десь живуть і політикою не займаються. Ексголова Луганської облради Валерій Голенко втік у Росію, кримінальне провадження щодо його участі у посяганні на територіальну цілісність України десь заглухло, Голенко не отримав навіть заочне покарання.

Також ніяких строків не присуджено нардепу Сергію Горохову, заступнику Голенка Євгену Харіну, першому заступнику мера Луганська Манолісу Пілавову, який вже 8 років працює на “ЛНР”.

Місцеві керманичі-регіонали, які підтримували “референдуми” за “ЛНР” і “ДНР”, продовжили кар’єру в Україні: або вигравали місцеві вибори, або йшли від ОПЗЖ у Раду. Наприклад, ексрегіонал Володимир Струк став мером Кремінної на Луганщині (на початку російського вторгнення його було знайдено мертвим). А мер Дружківки Валерій Гнатенко, який підтримував Росію і “референдум” у 2014, став народним депутатом.

Менш радикальні у своїх поглядах ексрегіонали розчинилися у тодішній провладній партії Петра Порошенка, як Максим Єфімов, або ж створили свої політсили, наприклад партію “Наш край”.

Зараз повторюється те саме: проросійських політиків ніхто не чіпає, влада з ними заграє і співпрацює. Вони заробляють собі “добре ім’я” благодійництвом, допомогою ЗСУ, тихенько сидять за кордоном, або у Раді і голосують за все, що їм кажуть. Після війни вони зроблять спробу розчиниться в інших партіях центристського напрямку, створити якісь нові політсили і піти на вибори під проукраїнським прапором, але шукатимуть свій електорат серед:

  • найменш радикально налаштованого до Росії населення, це ті, хто “за мир за будь-яку ціну”, ті, хто каже “не все так однозначно”, “це все політика, потрібно домовлятися”;
  • ображених на владу, тих з них, хто не сприймає опозицію в особі Порошенка і не дуже розбирається у політичних персоналіях.

Загалом обличчя електорату колишніх політиків ОПЗЖ складатиметься в залежності від того, як закінчиться війна.

Україна, вочевидь, не винесла уроків з 2004 року і з 2014, які кажуть про те, що безкарність тільки підживлює паростки війни і сприяє амбіціям РФ захопити Україну у тому чи іншому вигляді.

Подібні

Зеленський прокоментував удар РФ по Харкову: немає раціонального пояснення, чому Україні не надають більше ППО

Зміцнення української ППО та прискорення надання Україні F-16 – це зараз “життєво важливі завдання”

Зеленський назвав нові призначення в РНБО і розвідці перезавантаженням системи управління державою

Він наголосив, що загалом очікує зміцнення стратегічних можливостей нашої держави

Надзвичайний і Повноважний посол України Валерій Чалий: “Будь-який президент США хоче зробити Америку великою”

Ми увійшли в період воєн і турбулентності, це буде поглиблюватись, вважає Чалий

Окупанти вдарили ракетами по житловій забудові у Харкові: вже відомо про загиблих

Зафіксовано три удари по Шевченківському району