Закарпаття є дуже своєрідним регіоном. Якщо корені різниці, приміром, між Волинською та Рівненською, Вінницькою і Хмельницькою, Дніпропетровською та Запорізькою областями лежать у сфері політичної традиції, певних бізнес-розкладах, то факторів, які впливають на політичну сферу на Закарпатті більше. І вони значно різноманітніші – національні, конфесійні, сімейні.
Враховуючи усе це, “Політарена” розбиралася у нюансах політичного життя Закарпатської області.
Закарпаття — політичний край кланів
Ключова відмінність Закарпаття від більшості інших областей України – складні союзи та конфронтація кланів, тобто груп близьких родичів. Якщо в інших регіонах такі групи називають кланами, швидше, у фігуральному значенні цього слова, то у випадку Закарпаття маємо справу із буквальним його трактуванням. Найвідоміші представники кланів це сімейство Балог, екснардеп Михайло Ланьо (минулого року він очолив Мукачевську райраду, – ред.),
Коли в 2017 році Віктора Балогу запитали, чи подобається йому те, що так багато його родичів при владі: син Андрій – мер Мукачева, троє братів – народні депутати України, двоюрідний брат Василь Петьовка – також нардеп.
“Весь парадокс у тому, що жодна людина з вами перерахованих не призначена указом президента чи уряду, всі обрані. І мені це не подобається, але що вдієш, якщо хлопців обирають? Повірте мені, якби кожен політик робив у своєму окрузі те, що народний депутат Павло Балога чи мер Андрій Балога, ми б не ставили зараз запитань про те, що потрібно, щоб краще жити”, – відповів Балога в інтерв’ю.
Колись був такий стереотип, що перемогти на Закарпатті може та політична сила, яка готова відчайдушно змагатися за владу, а отже, має шанси претендувати й на перемогу в масштабах всієї країни. Згадаємо інцидент з виборами у Мукачево у 2004 році, які стали генеральною репетицією перед протистоянням влади й опозиції на “Помаранчевому Майдані”. Або пильну увагу до цього регіону з боку Партії регіонів, яка намагалася протиставити традиційно опозиційній території Галичини західноукраїнський лояльний до влади Януковича край – Закарпаття. Так би мовити, виростити “опозицію до опозиції”.
Все це, однак, залишилося у минулому. Поки ж область поділена на низку сфер впливу, які приносять їхнім бенефіціарам неабиякий прибуток внаслідок розташування області на перепутті прикордонних торгових шляхів.
Звісно, для збереження такого контролю місцеві групи згодні співпрацювати з ким завгодно – хоч з Ющенком, хоч з Порошенком, хоч і з Зеленським. Водночас повністю “розчинитися” у якійсь загальноукраїнській політичній силі місцеві еліти не готові, адже завзято відстоюють власні права і привілеї. Так, замість того, щоб підтримати певну парламентську партію на місцевих виборах 2020 року, чотири нардепи-мажоритарники з шести (Роберт Горват, Валерій Лунченко, Василь Петьовка і Владислав Поляк) вирішили за краще зробити ставку на власний проєкт – “Рідне Закарпаття”. І перемогли. Загальнонаціональні ж партії використовуються, як правило, у якості трампліна для отримання мандатів. З досягненням цієї мети необхідність у подальшій роботі на їхній рейтинг відпадає. Мовляв, нехай про рейтинг думають у Києві.
Ілюстрацією цієї традиції є те, що на місцевих виборах-2020 у списках правлячої “Слуги народу” на Закарпатті не було жодного члена партії. Традиційний, у принципі, для багатьох регіонів факт – посадовці, зазвичай, шукають у партіях організаційну та фінансову підтримку, а не ідеологію. Діючий мер Ужгорода Богдан Андріїв, наприклад, вже встиг побувати і в “Нашій Україні”, і в “Партії регіонів”, і в “Опозиційному блоці”, і в “Батьківщині”, від якої йшов на вибори у 2020-му році. А якщо хтось починає демонструвати надмірну активність, наприклад як Микола Тищенко зі “Слуги народу”, то його від гріха подалі знімають з посади відповідального за регіон та й з партії виганяють.
Однак і одноосібного лідерства у середовищі цих розрізнених груп немає. Дослідник і вчений Юрій Копинець писав: “Виборам (місцевим на Закарпатті. – ред.)… був притаманний високий рівень конкуренції, оскільки відсоткові показники партій, які отримали депутатські мандати. коливаються в межах від 5% до 26%, а кількість партій, які подолали виборчий бар’єр, – від 6% до 8%”.
Як адміністративна влада впливає на політичне життя Закарпаття
Зрештою, все це підтвердження того, що “базовою” для себе Закарпатську область не може назвати жодна політична сила. Водночас в умовах такої мозаїчності політичної палітри, вирішальний вплив на процеси матимуть ті, хто користується додатковими важелями у вигляді адміністративного апарату. Простіше кажучи, партій і кланів багато, влада – одна. Тим більше, що перебуває вона в руках колишнього співробітника центрального апарату СБУ Віктора Микити.
На початку війни дехто висловлював побоювання, що Закарпаття, з його чисельною угорською діаспорою, певною кількістю прихильників ідей “русинства” та декількома впливовими монастирями УПЦ МП може стати одним з вогнищ сепаратизму. Однак, крім поодиноких епізодів, жодних інцидентів на цьому ґрунті не було. Тож Закарпаття стало типовим тиловим регіоном України, що приймав біженців (яких переїхало понад 220 тис., що складає 20% від населення краю хабом для отримання та розподілу іноземної гуманітарної допомоги, центром підготовки населення до національного супротиву.
Угорські ж партії, попри всі намагання прем’єра Угорщини Віктора Орбана стимулювати їх до ретрансляції прокремлівських наративів, зберегли (знову ж таки за поодинокими випадками) лояльність до України.
ОВА контролює регіональні процеси, а її керівництво перебуває на непоганих рахунках у центральної влади. Вже 24 лютого 2022 року, коли більшість чиновників не знали, що робити, а дехто навіть піддався паніці, Закарпатська ОВА оперативно створила гуманітарний штаб для швидкої комунікації для розміщення евакуйованих. А у березні першого року війни обласна адміністрація вийшла з ініціативою здійснення виплат вразливим категоріям переселенців.
Тож нічого дивного немає у тому, що саме кандидатуру Микити погодили на посаду голови Палати регіонів Конгресу місцевих та регіональних влад при президенті України. І навіть інколи “сватають” на керівну посаду в Офіс Президента.
Які конфлікти є між кланами і між органами влади на Закарпатті
Попри те, що деякі ЗМІ, наприклад, Трибуна, пише про напружені стосунки між керівництвом ОВА та облради, але у публічну площину деталі цих стосунків не виходять. А на офіційних заходах, у тому числі за участю іноземних делегацій, перші особи регіону з’являються разом. Ну, а сам голова облради Закарпаття Володимир Чубірко, якщо його питають про ставлення до Микити, говорить, що регіону з ним “пощастило”, хоча і визнає, що певні суперечки трапляються.
Зрештою, Чубірко хвалить усіх. Він дякував майже усім нардепам-закарпатцям (крім, що характерно, Балоги, – ред.), при тому, що деякі з них в округах не надто активні, вважаючи за краще більш плідно працювати на законодавчій ниві у Києві, аніж у приймальнях на місцях.
Подібна компліментарність тим більш виправдана, що сам Чубірко отримав посаду під час “перевороту” в обласній раді, коли у відставку відправили екс-керівника контррозвідки Олексія Петрова. Закарпатські клани, якщо об’єднаються проти когось, на подібні вчинки цілком здатні… І Чубірко про це знає.
“Підкилимні” політичні процеси, звісно, тримають. Так, ЗМІ пишуть про “лінію розколу”, яка пройшла між командою групи “Довіра” (це вже згадані Василь Петьовка, Валерій Лунченко, Роберт Горват, Владіслав Поляк) та Микитою за право представляти на майбутніх виборах політсилу президента Володимира Зеленського. Але гравців, які можуть вплинути на ці ситуативні альянси, значно більше. І у Києві, і на Закарпатті.
Зарано списувати з рахунків і Віктора Балогу, який ще у квітні 2022 року став ярим противником ОПЗЖ і навіть був співавтором проєкту постанови про позбавлення мандатів одіозних ватажків ОПЗЖ.. Балога дозволяє собі публічну дискусію і з Орбаном, і з Микитою. А також не забуваймо про його сина – мера Мукачева Андрія Балогу, який не втрачає нагоди “підколоти” іншого члена їхнього клану Василя Петьовку. Той відповідає власному родичу звинуваченнями у завищених тарифах.
Балога-старший залишився в Україні. Три місяці тому стало відомо про видачу йому заборони на в’їзд в Угорщину через “загрозу національним інтересам та безпеці країни” після рішення про встановлення державного герба України замість турула у Мукачівському замку.
Проте зараз Балозі пригадують і соратника Віктора Медведчука, і найбільший “дерибан” української армії 2007-2009 років, за часів головування Балоги секретаріатом президента Ющенка.
Та й в його родині не все так гладко: у березні мер Мукачевого Андрій Балога повідомив, що його дядько – що нардеп Петьовка попри те, що незаконно врізався у місцеву каналізацію, ще й роками не платив за неї.
Та й загалом у лавах політиків Закарпаття у квітні було неспокійно. У ніч на 9 квітня секретарю Ужгородської міськради Арсену Мелкумяну невідомі підпалили автомобіль. 11 квітня у Мукачеві депутату Закарпатської облради Георгію Горвату підпалили автомобіль марки Mercedes, поки той був у перукарні.
За інформацією місцевого журналіста Павла Федака, ці політики вже “активно готуються до майбутніх виборів, обговорюють коаліції, малюють схеми і … стають жертвами у міжвидовій боротьбі”.
Загалом більшість нинішніх політичних “розкладів” на Закарпатті, попри тісно переплетені бізнесові та родинні зв’язки, є ситуативними. Якщо нинішня влада збереже рейтингову підтримку та важелі впливу на ситуації до наступних виборів, всередині кланів складеться один “пасьянс”, навіть контури якого наразі є доволі туманними. У протилежному випадку тимчасові альянси між старими конкурентами можуть здивувати навіть політичних експертів.
Поки ж нардепи також намагаються балансувати між різними групами впливу, уникаючи як конфронтації з ОВА, так і переходу повністю під її вплив. Знаходить гроші на інфраструктурні проєкти Валерій Лунченко, проводить форуми (спільно з Чубірком) Михайло Лаба, займається бізнес-справами Роберт Горват.
До виборів так, або інакше, готуються усі ключові особи регіону. Але яким буде кінцевий результат, та хто персонально з різних кланів поведе до Верховної Ради команди провідних політичних партій, не зможуть наразі сказати навіть й самі лідери цих кланів.
Можна припустити, що Закарпаття буде вичікувати. А коли дочекається ясності на загальноукраїнському рівні, зробить столичним партійним керівникам власну пропозицію. І може так статися, що ті від неї не відмовляться.
