“Політарена” поговорила з політологом Вадимом Денисенком про те, який запас міцності у Росії, чому Путін прагне переговорів, чого чекати від Трампа і чого не вистачає Україні, щоб знайти і закріпити своє місце на мапі світу.
Повну версію інтерв’ю дивіться на нашому YouTube-каналі.
Головний наратив Росії на 2024 рік
– В останній день лютого Путін виступив перед Федеральними зборами. Ви на своїй сторінці у Фейсбук назвали його виступ нудним. Не можемо не погодитися, але звертає увагу, що Путін фактично виклав таку собі програму життя Росії на наступні 6-12 років, до 2035. На вашу думку, це реальна програма? Наскільки в них багато економічної міцності?
– Виступ справді був скучним – традиційно для Путіна, я би сказав. Тому що йому не цікаве те, що він говорить. Історії про вакцини, надої, кількість жиру в маслі його не цікавлять вже багато років. Його цікавлять тільки якісь псевдоісторичні речі і геополітичні історії. Це був ритуал, який він повинен був зробити перед виборами.
Саме звернення складалося з кількох частин. Перша частина була присвячена одному з найважливіших моментів їхньої інформаційної війни у 2024 році. Це стосується не тільки Росії, це про весь світ: і російська аудиторія, і українська, і західна, і Глобального Півдня. І [цей посил] зводиться до єдиної фрази: Росія хоче переговорів, а Україна, злобна і погана, не хоче. Це головний наратив Росії на 2024 рік, і Путін його черговий раз повторив.
Цей наратив насправді досить серйозний для нас, тому що навколо нього будується все. Росіяни почали говорити про це приблизно з жовтня-листопада 2023 року. І перший результат, який вони отримали, – те, що про це почали говорити в усьому світі. Ще немає ніяких переговорів, нема навіть їхнього порядку денного, але говорити про них почали. І протягом останніх днів відбулося багато подій навколо цього. Починаючи із заяви Ердогана про готовність дати майданчик для перемовин. Несподівано спецпредставник Китаю об’їжджатиме всі столиці, зацікавлені в переговорах щодо України, щоб зробити висновки, що там відбувається, і передати якісь послання від Сі Цзіньпіня, тощо.
Друга частина виступу Путіна була присвячена, перш за все, економіці. Найкраще, що я люблю – це збільшення інвестицій на 70%. Будь-яка людина, яка знається на економіці, розуміє, що це сьогодні неможливо. Але найкращий момент – про будівництво літака на зміну Ту-214. Путін сказав, що вже цього року вони його запустять. Чемезов (Сергій Чемезов, гендиректор корпорації “Ростех”, – Ред.) сказав, що як мінімум у 2025-му, а то й у 2026-му цей літак полетить. Це чистої води “маніловщина”.
Вони зараз не мають можливості зробити все те, що обіцяє Путін. Але це не має ніякого значення, тому що це був ритуальний виступ. Ніхто його не буде перевіряти і потім тикати носом. Ці вибори – а це передвиборча історія – вибори імператора. І його завдання – впевнити всіх, що це останні вибори в Росії. Вони обирають людину, яка вийде з Кремля вперед ногами, і у зв’язку з цим міняється вся логіка речей. Звичайно, він ще не дійшов до того, як робив другий із Кімів (Кім Чен Ір, очільник КНДР у 1994-2011 роках, – Ред.). Який в певний момент розлінувався до того, що навіть не робив промов: замість цього була людина, яка читала ці довгі, нудні тексти. Але Путін десь на шляху до саме такої історії.
– Путін також згадав “погану еліту 1990-х”, яка “крала”, хоча сам до неї належить. Це сигнал для старої еліти, що попередні домовленості не працюють і від царського гніву не застрахований ніхто? Чи загравання із “героями СВО”, щоб мобілізувати побільше людей для потрібної йому м’ясорубки?
– Він справді в кінці сказав річ, яка багатьох збудила. Що справжня еліта – це ті, хто зараз воює в “СВО”, а не ті, хто накрався в 1990-ті. І всі почали говорити, що це ледве не кардинальна зміна еліти. Ніякої кардинальної зміни еліт в РФ не відбудеться з однієї простої причини: Путіну 71 рік, він лінивий і побоїться зараз ставити на нових людей – борзих, 40-літніх, на тлі яких виглядатиме кремлівським старцем. Він буде виглядати Брежнєвим на їхньому фоні.
Що відбуватиметься – буде дозачищена так звана “Сім’я”, “сім’я Єльцина”. Ми не знаємо, чи будуть розкуркулювати умовного Дерипаску. Навряд. “Пакт про ненапад” з “Сім’єю” був підписаний, коли Путін приходив до влади, там була чітка домовленість, що їх не будуть гнобити, до чогось змушувати. Навіть зять Єльцина Юмашев був першим керівником адміністрації Путіна. Поступово їх обрізали, обрізали, хоча досить серйозні фінансові впливи у них залишилися. Але після 2022 року, після умовного від’їзду Чубайса в Ізраїль (Анатолій Чубайс, один з топ-політиків 1990-х, голова правління “Роснано” у 2008-2020 рр., виїхав з Росії у березні 2022-го, – Ред.), заяв низки інших людей було ухвалене рішення Путіна – судячи з усього, зараз воно просто артикульоване – що всі вони перейшли в розряд зрадників. А Путін, по-перше, сам вирішує, хто зрадник, і по-друге, що з ними робити.
Друге – частину людей справді буде розкуркулено. Розкуркулювання потрібне зокрема щоб забрати їхні об’єкти, які перейдуть переважно у державну власність, але далі ними зможе управляти оця 50-літня “нова генерація”, яку треба буде чимось підгодовувати.
І третій момент – стосовно тих, хто зараз на війні. Вперше це було заявлено півтора року тому, коли Путін сказав, що на вибори – це були місцеві вибори – мають піти представники так званої “СВО”. І найменше цих представників з’явилося у партії “Єдіна Росія”. Це говорить багато про що. Він побоїться їх кудись затягувати. Хоча правила гри між елітою і між Путіним, звичайно, змінюються, і всі попередні домовленості де-факто, обнулені. “Кому що я обіщав, тому прощаю”.
– Тобто Путін перейшов від видимої корпоративної керівної системи до одноосібної? У нього був так званий “Кооператив “Озеро”, який так чи інакше впливав на рішення, і зараз ми бачимо його фінальний етап?
– Ні, одноосібності він не зможе досягти. Все ж таки, це Росія 2024-го, а не Радянський Союз 1937-го. До односібності йому ще трошки треба прийти. І, нагадаю, він неймовірно лінивий. Боягузливий і лінивий. А одноосібність передбачає мікроменеджмент. Він не готовий до мікроменеджменту, тому що це забиратиме багато зусиль, які йому не хочеться витрачати.
“Коператив “Озеро” – це давно минулий час. Ми давно живемо в системі координат між 5-6 вежами Кремля. По суті, їхня роль буде зменшуватися, натомість буде з’являтися найближче оточення Путіна. Це приблизно від 10 до 20 людей. Дехто їх буде називати “політбюро”, я не погоджуся з цією назвою. Це зборище сірих кардиналів у своїх галузях. І кожен з них буде намагатися відвоювати своє місце під сонцем. Кожен пробуватиме входити в певні ситуативні альянси, Путін намагатиметься ці альянси чи то розбивати, чи то підтримувати. Але рішення будуть сконцентровані серед цих десяти людей, які за своїм функціоналом виконуватимуть ті чи інші завдання.
Але найважливіше – ми повинні зрозуміти, в чому міняється головна імператорська логіка Путіна. Вона тепер полягає в одному: головна ціль Путіна – якомога довше прожити в кріслі президента РФ. Все. От цьому і буде підпорядковуватися вся логіка дій РФ.
Путін перестав думати про наступника
– Путіна називають диктатором. Якщо брати інших диктаторів, наприклад, Лукашенка або Кім Чен Ина, то вони так чи інакше думають про наступників, готують собі спадкоємців. Путін був вивів своїх доньок в публічний простір, дав їм якісь посади, але зараз жодної їхньої активності нема. Він вже не думає про те, кому передавати владу? Йде до кінця сам?
– Так. Він боїться транзиту влади, боїться назвати наступника. Хоча російський народ дуже хотів би цього. Один з найбільших страхів російського народу – те, що “цар помре”, не скаже, хто буде [замість нього], і вони повернуться в “страшні дев’яності”. Але після виступів в Астані і Алмати на початку 2022 року, коли відбулися певні протобунти у столицях Казахстану, Путін перестав думати про наступника. А після [маршу на Москву] Пригожина він, гадаю, найближчим часом не буде дозволяти навіть думати про будь-якого наступника. Звідси і всі ці історії про те, що фізіологічний вік Путіна 40 років.
– Судячи з того, що він до 35-го року надавав програму, він збирається жити ще 12 років.
– Він повинен. Будь-який диктатор і взагалі політик так живе у принципі, що він вічний і ніколи не помре. Ми можемо тисячі прикладів наводити: пристарілий Хусейн перепливав Тигр і показував, що він здоровіший за всіх, Мао Цзедун теж дуже любив показувати, як він плаває. Ніякого особливого значення це не має. Але маємо розуміти, що гри в наступника в РФ не передбачається. Станом на зараз це навіть теоретично неможливо уявити.
– В одному зі своїх інтерв’ю ви казали, що 2024-й буде роком перемовин. Путін теж вкотре сказав, що хоче перемовин, причому Росію він бачить як обов’язкову частину світоустрою. Але наскільки Путін угодоспроможний? З ним можна про щось домовитися? І взагалі, які це можуть бути перемовини?
– Я говорив, що цей рік може стати роком перемовин, теоретично. А взагалі я вважаю, що це точно буде рік розмов про переговори. І, власне кажучи, вони вже почалися.
Путіну дуже важливо, щоб переговори почалися у 2024-му, до виборів США, де може перемогти Трамп. З чого взагалі почався повномасштабний етап цієї війни? З того, що Путін зрозумів, що Росія перестає бути полюсом у двополярному світі. Є США, є Китай. А функція Росії – обмежені поліцейські функції на обмеженій частині пострадянського простору. Путіну потрібно було стати третім полюсом. Він вважав, що зможе ним стати, якщо проведе швидку, блискавичну війну на території України, завдяки чому отримає не лише її, але й вплив на Центральну Азію, плюс Чорне море, плюс багато чого. Йому нічого не вдалося. І станом на зараз, попри розповіді про те, як семимильними кроками розвивається економіка РФ, вона тримається на плаву завдяки макроекономічній стабільності.
Точніше, Росія тримається завдяки двом речам. Перше – це проїдання Фонду національного добробуту. Друге – це погіршення життя населення. Бо 2023-й точно був, а 2024-й теж планує бути роком керованої девальвації рубля, завдяки чому вдасться добитися макроекономічної стабільності. На цьому російська економіка більш-менш і тримається.
Так, справді, завдяки бюджетним вливанням їм вдається підтримувати, навіть різко покращити ситуацію у ВПК. Але інші галузі у більшості своїй деградують і без китайських технологій не можуть рухатися. Путін прекрасно розумів, що 2025 рік буде критичним для російської економіки у її залежності від китайських технологій. Причому технологій саме в галузях економіки XXI століття. Він не стане васалом Китаю, він не є васалом Китаю зараз, але залежність буде відчуватись. Тож йому потрібні переговори.
Ідеальний переговорний процес для Путіна – це коли фіксується лінія розмежування, як вона йде зараз, оголошується про певну заморозку процесів, і хоча б тимчасово знімаються певні санкції проти Росії. Йому потрібна диверсифікація економіки, щоб відірватися від Китаю. Ми також повинні розуміти, що для США ключова задача, на жаль – і це консенсус і демократів, і республіканців – не допустити, щоб Росія стала сировинним придатком Китаю. Тому попри політичне балансування, попри багато інших речей, Путін гратиме в цю історію про переговори, і ми повинні бути до цього готові.
Ядерні погрози Росії
– Газета Financial Times опублікувала статтю, де йдеться про секретні російські документи з можливими планами удару по Китаю. Це плани за 2008-2014 рік, але якщо припустити, що це справжні документи, чи могла Росія реально розглядати варіант такого удару, особливо враховуючи, що зараз Китай – запорука технологічного експорту до Росії?
– Я думаю, що є точно такі ж карти ударів по Європі, по США тощо. Вони ведуть штабні ігри, моделювання будь-яких ситуацій. З того, що ми бачили у 2022 році, коли США нас попереджали, по суті, похвилинно, що буде далі, я розумію, що США мають глибинне розуміння і документи того, що робиться в найсекретніших частинах РФ. На відміну від умовних 1970-1980-х, коли дізнатися, що відбувалося в Радянському Союзі, було достатньо складно, зараз Сполучені Штати мають величезну дозу інформації, причому правдивої.
– Нещодавно у західних ЗМІ проходила інформація про плани Росії ударити по якійсь країні НАТО. І сам Путін у своєму зверненні, як завжди, грозився “вундервафлями”, ядерними ударами тощо. Наскільки напад на НАТО реальний і чи є якісь ознаки такої підготовки?
– Станом на зараз я не вірю ні в який удар по країні НАТО. Ні ядерний, ні конвенційний. Думаю, це блеф. Я виходжу з того, що Путін – неймовірно боягузлива людина, це одна з характерних його рис. Він побоїться завдати ядерного удару з багатьох причин – і внутрішніх, і зовнішніх. Тому я не вірю ні в яке застосування ядерної зброї, принаймні станом на зараз.
– А якщо якийсь неядерний конфлікт?
– Ні, я не вірю в конфлікт між Росією і НАТО. Путіну потрібні переговори. Будь-який конфлікт із НАТО на сьогодні означатиме зупинку переговорного процесу і скочування в бік Китаю. Безумовно, він буде цим шантажувати, буде підіймати ставки. На жаль, він вже знайшов одного дуже впливового рецепієнта – людину, яка повірила у можливість Третьої світової, ядерної війни. Це Ілон Маск – людина, від Твіттера якого залежить дуже багато речей. Але з точки зору прогнозистики я дуже скептично ставлюся до того, що Росія почне ядерну війну або війну з будь-якою країною НАТО.
– Хотілося б трошки більше зачепити інформаційну складову. Як змінилися останнім часом посили, які Росія засилає в інформаційний простір? Чим вона “годує” світ, і чим внутрішню аудиторію. Що зникло з порядку денного?
– Будь-яка інформаційна війна не передбачає одного посилу. Вона завжди передбачає з десяток різних одночасних кампаній, і далі ти вимірюєш, що краще працює, а що гірше. Росія має майже необмежені фінансові ресурси на інформкомпанії, тож вони мають можливості робити саме так, тобто запускати не по одній компанії, а багато.
Якщо говорити про нинішній час, є кілька головних наративів. Перший – це, як я говорив, переговори. “Росія – миролюбна країна, яка хоче переговорів, а злобний Захід не дає маріонеткам в Україні робити переговори”. На жаль, ми цьому дуже мало протиставляємо, а це найважливіший, на мою думку, інформаційний посил РФ.
Другий – це “Україна – корупційна країна”. Це працює і на українську аудиторію теж. Вони роздмухують будь-який найменший корупційний скандал до небес.
Третє – це антимобілізація, це дуже чітко видно. Все інше – це більш ситуативно-дріб’язкові речі.
І четверте, це дійсно важливо – спроба розхитати тему 20 травня, тобто “нелегітимного Зеленського”.
Нелегітимність Путіна, Трамп і головна проблема Заходу
– У медіапросторі і, більш обережно, в дипломатичних колах періодично лунає теза про нелегітимність якраз Путіна після чергових його виборів. Чи може Україна використати цю тезу на свою користь?
– Я належу до тих людей, які дуже скептично ставляться до цього інформаційного посилу. Бо якщо уявити, що завтра США говорять, що не визнають Путіна, то це означатиме, що США в односторонньому порядку вийшли з теоретично можливого переговорного процесу, який колись десь відбудеться. “Ми не розмовляємо із Росією і тим самим говоримо, що вона йде в бік Китаю”. Уявити собі такий варіант я майже не можу. Те саме стосується Німеччини та Франції, те саме буде стосуватися і Польщі, й багатьох інших країн.
Що буде відбуватися – просто не буде вітальних телеграм, вітальних дзвінків, приїзду когось на інавгурацію. Це будуть ритуальні жести. Але при цьому всі залишатимуть канали для розмов. Тому що будь-які війни все одно, так чи інакше, закінчуються переговорами.
Ми повинні зрозуміти, що перебуваємо в епіцентрі вибуху, а всі обговорюють його наслідки. І наша проблема в тому, що ми повинні одночасно грати на двох дошках: і бути в епіцентрі, і думати про кожну країну, яка говорить про наслідки вибуху з точки зору самої країни. Це дуже складно, але якщо ми не почнемо розуміти ці процеси, ми будемо відставати.
Тому, може, я помиляюся, але я навряд чи зараз будь-яка впливова країна вирішить не визнавати Путіна президентом. Це має відбутися щось страшне, з їхньої точки зору страшне. Буча – це вже для них вже не страшно. Має відбутися ядерний удар або ще щось, щоб вони почали про подібне говорити. Все інше в них зараз – шлях до пошуку компромісу.
– Заяви Європи про те, що Росії потрібна деімперіалізація, деколонізація і рефедералізація. Це можна вважати тектонічним зсувом політики ЄС чи це знову чергові заяви?
– Ключова проблема колективного Заходу – і наша теж – в тому, що за два роки війни Захід не дав відповіді на питання, що для них є перемога. Розуміння цього у них відсутнє, просто відсутня відповідь на це питання. Все інше – це ритуальні слова, не більше того. Тому можна говорити про деімперіалізацію і ще будь-що. Це бла-бла-бла. Розуміння, що далі робити з Росією, як далі з нею жити, крім того, що треба якось це зупинити, у більшості країн просто немає.
– Ми бачимо, що в США призупинилося надання підтримки для України. І в цьому першу роль грає Трамп і його політсила. І скидається на те, що він таки стане президентом – говорити про це дуже рано, але праймеріз він виграє успішно.
– Ну, праймеріз він виграє свої. Байден точно так же виграє свої праймеріз.
– Але якщо якщо це станеться, як складатиметься ситуація для України? Наприклад, колишній армійський офіцер США, автор книги “Як вести війну” Майк Мартін вважає, що Путін очікує перемоги Трампа, після цього відбудеться “угода століття”, Путін отримає захоплені території і на цьому все закінчиться. А Віталій Портников в одному зі своїх відео озвучив інший варіант: Трамп дійсно поїде до Путіна, вони домовляться, Путін обдурить Трампа, Трамп образиться і далі вже “дасть жару”. Який з варіантів ви вважаєте більш вірогідними?
– Я вважаю, що Трамп не знає, що він буде робити. Він не має відповіді на питання, як він сяде за ці переговори, що лежатиме на столі, як це буде відбуватись. Це перше. Друге – Трамп буде ставити ультиматуми двом сторонам. Путіну дуже не хочеться отримати ультиматум від Трампа. Це те, про що ми говорили, – Росія перестає бути суб’єктом у двополярному світі. Якщо тобі один із полюсів говорить, що треба робити так і так, ти перестаєш бути суб’єктом і полюсом. Тому я і кажу, що Путіну дуже важливо розпочати проговори до приходу Трампа. Якщо ж не вдасться, Путін, думаю, буде певний період часу петляти і думати, як вийти з ситуації. Коли ми говоримо про переговорний процес, ми повинні пам’ятати, в чому є головна ціль Володимира Путіна і що він від цього хоче.
Переговори будуть складатися з багатьох локальних історій, від яких дуже багато чого залежати. У нас же зараз є дуже зрозуміла локальна задача. Нам потрібно закріпитися на тих рубіжах, які є за Авдіївкою, і не дати росіянам розвинути успіх. Частина їхнього наступу йде саме в цьому напрямку, це приблизно 18 км фронту. Вони дуже сподіваються, що їм вдасться продавити. Ключова точка для них зараз – Часів Яр. Якщо нам вдасться їх зупинити на цих рубіжах, у нас буде зовсім інша переговорна позиція.
“Корисні росіяни” і робота України з опозицією в РФ
– Ще раз повернемося до Росії. Там поховали Олексія Навального. Наскільки ця подія значима для Росії? Чи впливає вона на пересічного мешканця? Чи це більше агонія російської опозиції, котра змушена уходити у внутрішню і зовнішню міграцію? Як до цього ставитися?
– До цього треба ставитися трошки інакше. У нас мало хто хоче на це звертати увагу. Російське суспільство розділене на три частини. Перша, приблизно 17-18% – це ультрапатріоти: “війна до останнього русского” тощо. Ця цифра коливається, на початку війни їх було 13-14%, потім 17-18%, зараз опускається до 15-16%. І є 23% лібералів, які нібито антивоєнні, але реально це антипутінські люди. І це константа, їх з першого дня війни 23%, тобто кожен четвертий виборець в РФ. А все інше – це болото, для якого головне –перечекати, “может, как-то рассосьотся”.
Кожен четвертий виборець в РФ є антипутінським – це дуже багато, як би дивно не звучало. Вони зараз перебувають “нижче плінтуса”, але вони є, і вони такі, які є. У Кремлі спочатку хотіли виставити для них кандидата-спойлера на прізвище Надєждін. Коли його зняли з виборів, всі заговорили, що Кремль його “списав”. Ні, Кремль його не списав. Він залишається в ефірах і буде квазіопозицією.
Не зрозуміло, яка буде модель на майбутніх думських виборах, але до них для Кремля вкрай важливо ці 23% перетворити на умовних 12-13%, щоб половина перейшла з “антипутінців” в “болото”. Тоді це просто буде статистична похибка в межах політсистеми. Цей план вони будуть реалізовувати наступні 2-3 роки. І для цього їм потрібен Надєждін, Собчак і тому подібні. Собчак, між іншим, заявила про промову Путіна, що “вперше почула про мірю”. Це просто щоб ми розуміли, хто кому Рабинович і хто як працює. І для цього була потрібна смерть Навального.
– Треба було прибрати того, хто їх гуртував?
– Лідера, так. Одного з. Він, в принципі, більш впливовим був серед так званої ліберальної опозиції. Його рівень довіри складав приблизно 15%, президентський рейтинг складав 2-4%, залежно від місяця.
Станом на зараз вони прибрали цього лідера і вважають, що зможуть технічно представити цим людям Надєждіна. А в чому його позиція, ідеологічна програма? Це 99% програми Володимира Путіна. Вона відрізняється тільки двома пунктами. Перший – Надєждін дуже акуратно ставить під сумнів те, що третій термін Путіна, який зараз пішов, є легітимним. Говорить, що до конституційних змін є питання. І другий момент – він говорить, як і Путін, що потрібні переговори. І Росія готова до переговорів. Причому Надєжєін говорить, що переговори мають йти по тій лінії, де стоїть зараз російська армія – “Крим наш”, “Донбас наш” тощо. Але при цьому він каже, що переговори треба проводити зараз, а Путін – що потім. І вважається, що оця антипутінська частина це почує. Ну, він же типу “антивоєнний кандидат”. Російська опозиція сама собі стрілила в ногу, коли сказала “Об’єднаймося, використовуємо Надєждіна”.
– Україна може працювати з російською опозицією і чи треба це нам?
– Можна, звичайно, говорити, що нам не треба ні з ким розмовляти, тому що “Сонце крутиться навколо України”. Цей наш “глобус України” завжди нам шкодить. Нам потрібно розмовляти з усіма, хто може бути корисний в цей момент. Нема “хороших” і “поганих” росіян. Є корисні на цьому етапі росіяни і некорисні. Так, російська опозиція щиро вважала весь 2022-2023 рік, що на нашому горбу в’їде в Кремль. Добре це чи погано? Це як казати про те, що треба вимкнути дощ. От вони так вважають. Але вони представляють, повторюся, як мінімум 23% населення. Рано чи пізно маятник все одно хитнеться в інший бік. І якщо ми не будемо з ними розмовляти, з ними буде говорити хтось інший.
– Під час виступу у Європарламенті Юлія Навальна висловила тезу про “прекрасну Росію майбутнього”. У нас ці слова, зрозуміло, викликають посмішку. Ви якось уявляєте якусь прекрасну Росію майбутнього? Таке можливо?
– Як і будь-яка метафора, вона має право на існування.
– Чи є Росія, з якою ми б могли жити поруч? Для нас прекрасна?
– Для нас зараз дуже важливо чітко розуміти своє місце на карті світу, ким ми є, але не менш важливо сказати, ким ми хочемо бути через 20 років і зрозуміти, як ми до цього йдемо. Не важливо, буде Росія майбутнього щаслива, прекрасна чи не прекрасна. Для нас важливіше, буде консолідація чи не буде консолідації всередині країни. Тому що всі рішення приймаються виключно тоді, коли є домовленості еліт. Починаючи від боротьби з корупцією і закінчуючи тим, як будувати країну і армію.
Я останнім часом всім наводжу один і той же самий приклад – фільм “Голда”. Що зробив Ізраїль після Війни Судного дня? Після цієї війни відбулася зміна еліт. Але це був договір еліт про те, що вони не займаються дурницями. Не розповідали про те, що Моше Дайян у перший день перелякався. Що Меїр, давши слово американському президенту, не пішла на превентивний удар. І так далі. Тому що вони мислили категорією “Країна Ізраїль плюс 20 років”. І тоді це стає легше.
Цих прикладів з історії багато. Країни починають розвиватися тільки тоді, коли є консолідація еліт і домовленість, що далі є базові незмінні принципи, за якими країна рухається. Якщо цього немає, ми далі будемо розповідати, що Сонце крутиться навколо України, а навколо всі ідіоти.
–В одному з інтерв’ю ви сказали, що 2024-ий це буде такий рік “малих чорних лебедів”.
– Для Росії.
– Для Росії. Хотілося уточнити, “як вони будуть літати”. Що це може бути?
– Цього ніхто не знає. На те він і чорний лебідь, що ніхто не знає, як він з’являється. Але початок року це дуже чітко показав – із заморозкою цілих міст в Підмосков’ї, із виступом в Башкортостані, які у нас ледве що не оголосили відділенням від Росії, що є “маренням сивої кобили”. Ніхто не думав, і російська влада не думала, що на похорон Навального прийдуть десятки тисяч. Всі чекали, що буде 500 переляканих людей, а серед них 250 будуть “у штатському”. А виявилось, що десятки тисяч готові прийти, і навіть дехто скандував про те, що українці – хороші люди.
Ці речі будуть весь час доганяти російську владу. Тому що вона перейшла з авторитаризму в тоталітаризм, вони живуть в зовсім іншій логіці, яка відривається все більше від того, що є в низах. І це буде помножуватись на погіршення рівня життя середньостастичного росіянина.