Останній тиждень вересня в українському інформпросторі минув під знаком візиту президента Володимира Зеленського до Сполучених штатів Америки. Очікування були традиційно перегрітими, передусім самою Банковою, яка встигла всіх заінтригувати “планом перемоги”, який Зеленський мав презентувати. Натомість експерти шукали – і знаходили – таємні знаки того, що Україні дадуть далекобійну ракетну зброю, щоби “влупити Росії в м’яке тилове черево”. Реальність виявилася скромнішою, і часом здавалося, що з елементами фіаско, але обійшлося без останнього.
“Політарена” дала влягтися емоціям і підбиває підсумки американського вояжу Зеленського на “холодну голову”.
Таємний план перемоги
Що таке “план перемоги” від Зеленського українці не знають досі. На Банковій своє бачення подолання російської навали обіцяли презентувати країні після того, як з документом ознайомиться чинний президент США та його адміністрація, а також кандидати у президенти. Відомо, що поговорити про свій план Зеленський встиг і з лідерами “Великої сімки”. Про план чули в сенаті США та на Генасамблеї ООН. Українці чекають досі.
Перед початком візиту видання Bloomberg із посиланням на свої джерела повідомило, що план перемоги складається з кількох пунктів. Чотири – основні. Серед них – запрошення України до НАТО, гарантії поставок сучасної зброї, чіткий шлях щодо членства України в ЄС та “інші економічні та безпекові домовленості”.
Про чотири основні позиції плану перемоги говорив і сам Зеленський в інтерв’ю журналісту CNN Фаріду Закарії. Додавши ще один пункт, “який буде потрібен нам після війни”. Зокрема він згадав про безпеку, геополітичне місце України, “дуже сильну військову підтримку… і про те, що ми маємо вільно вирішувати ту чи іншу річ”, а також про економічну підтримку.
За словами президента, “план розрахований на рішення, які мають статися, починаючи з жовтня по грудень”. І це все, що наразі відомо. Причому всі пункти українському суспільству, як вже попередив голова ОП Андрій Єрмак, все одно не будуть розкриті. Мовляв, інформація має чутливий характер і взагалі воєнна таємниця.
Додамо, що за тиждень до візиту Bild писав, начебто план Зеленського передбачає заморозку війни. Українське МЗС це оперативно спростувало.
Якщо вірити західним виданням, то Вашингтон планом Зеленського був не надто вражений. І взагалі це не стільки план, скільки черговий “список побажань”. Той же Bloomberg писав, що у США не побачили у плані Зеленського якогось прориву, він не змінює ситуацію кардинально. В ОП переконують, що все рівно навпаки, і початок обнадійливий.
“Це все неправда. Його (план перемоги, – Ред.) прийняли з величезною зацікавленістю, його прийняли конструктивно, його взяли до роботи”, – переконував в ефірі телемарафону речник президента Сергій Нікіфоров. Він додав, що президент США Джо Байден “сказав, що 12 жовтня на “Рамштайні” на рівні лідерів він вже повернеться з якимись рішеннями і відповідями”.
Важко оцінювати те, чого поки що нема. Проте щодо “стратегічності” плану дійсно виникають певні сумніви. Хоча б тому, що ще 16 вересня, за шість днів до поїздки, Зеленський казав, що документ готовий на понад 90%, що дивно для стратегії, де кожна деталь має бути продумана і вивірена. Чекати, що у жовтні-грудні вже можуть бути “якійсь результати”, враховуючи швидкість ухвалення рішень західними бюрократами, теж видається або наївністю, або пустими деклараціями. Та й взагалі Банкова зарекомендувала себе здебільшого як тактики, а не стратеги.
Проте тут варто кинути камінь і в город союзників. Адже будувати стратегії, не знаючи, на що і коли можеш розраховувати, чи збережеться підтримка України в осяжному майбутньому, ще й із постійними затримками потрібних рішень – завдання із кількома зірочками складності. Тож на яку глибину розраховували союзники за таких непевних умов, невідомо.
Трамп атакує. Трамп передумав
Перед візитом українські можновладці запевняли, що усіма силами лишатимуться осторонь американської президентської гонки. Дотриматися цього не вдалося: на третій день візиту спікер Палати представників Конгресу, республіканець Майк Джонсон розродився гнівним листом на ім’я Зеленського, в якому у досить недипломатичному, якщо не хамському тоні, звинуватив того у втручанні в американські вибори на боці демократів. І зажадав звільнення посла України в США Оксани Маркарової, яка начебто була в усьому винною.
Причиною була названа поїздка Зеленського на завод у Пенсильванії, де виробляється зброя для України. Це один з “хитких” штатів, від голосування в якому залежатиме результат виборів. Зеленського там зустрічав губернатор Джош Шапіро, близький соратник кандидатки-демократки Камали Гарріс. На зустріч, як обурювався Джонсон, не запросили жодного республіканця.
Українська аудиторія на подію відреагувала гостро. Багатьма лист американського спікера був сприйнятий як провал Банкової. Зеленському пригадали і підминання зовнішньої політики під себе, і незрозумілий план перемоги, і не надто вдале, на думку критиків, інтерв’ю виданню The New Yorker, в якому український президент сказав, що Трамп не знає, як зупинити війну. Ще й пройшовся (і за діло) по соратнику Трампа, кандидату у віцепрезиденти Джею Ді Венсу.
Більш поміркована частина коментаторів зауважила, що трампісти – а Джонсон належить до них – використали б Зеленського у своїх іграх у будь-якому разі. І з цим важко не погодитися. По-перше, візит на збройний завод, вочевидь, організовував Пентагон, а не Маркарова. По-друге, республіканці напевне знали, хто запрошений на зустріч, але мовчали. А по-третє, тема України та її начебто зависокої ціни для пересічного американця (точніше, виборця Трампа) останнім часом була топовою для республіканців.
Сам Трамп геть пустився берега, заявивши того ж 25 вересня у Північній Кароліні, що України немає, загинули мільйони людей, “прекрасні золоті вежі” знесені, а в армію беруть дітей і старих… Тож був би візит Зеленського до Пенсильванії, не було б, були б там республіканці чи ні – трампівська команда знайшла б привід влаштувати скандал і прогріти антиукраїнською риторикою свій електорат. Бо так їй було треба.
Невідомо як, але українській команді якимсь дивом вдалося все переграти по-своєму, або сам Трамп схаменувся і вирішив не програвати у темі України своїй конкурентці Камалі Гарріс, яка радо із Зеленським зустрілася. Тож наш президент таки “зазирнув в очі Трампу”. Зустріч, від якої той демонстративно відмовлявся, відбулася 27 вересня (український президент заради цього продовжив візит на день). За результатами Трамп заявив, що у нього із Зеленським “гарні стосунки”. І з Путіним, звісно, теж, тож після його обрання “ми це (тобто війну, – Ред.) швидко розв’яжемо”.
Додамо, що вимогу Джонсона звільнити Маркарову Зеленський теж відбив, досить елегантно. Заявивши в інтерв’ю Fox News, що він – президент України, своїх послів може обговорювати тільки зі спікером своєї країни, мовляв так записано у Конституції. Тож обговорювати це зі спікером Джонсоном не вийде, з усією повагою.
Допомогти Україні або “спалити”
Поки республіканці грали в ображених і писали гнівні листи, Зеленський зустрічався з тими, з ким міг, – демократами, зокрема з президентом Байденом та вже згаданою віцепрем’єркою-кандидаткою Гарріс. А також із двопартійною делегацією Сенату США, яку очолили лідери демократів та – нарешті – республіканців у сенаті Чак Шумер та Мітч Макконнелл. Сенат запевнив, що двопалатна підтримка України збережеться.
На цьому відрізку дійсно могло здатися, що Зеленський “поставив” на демократів чи розігрується – спільно або ні – якась передвиборча комбінація. І також можливо, що саме тут Трамп зрозумів, що за результатами, окрім скандалу, йому не лишається нічого. І “передумав”.
Гарріс запевнила Зеленського у непохитній підтримці. А Байден оголосив про виділення Україні 7,9 мільярда доларів допомоги.
Крім того, у Штатах пообіцяли розширити програми з підготовки українських пілотів для польотів на винищувачах F-16.
У деяких новинах говорилося про “ракети великої дальності”, проте ні, дійсно далекобійні ракети на 500-800 кілометрів Україні не дали. А йшлося про Joint Standoff Weapon (JSOW), тобто планерні бомби, які можуть бити на 22-130 кілометрів. Дозволу бити вглиб РФ Зеленський з США теж не привіз.
Путіна згадав про ядерний попіл
В самий розпал американського турне Зеленського раптом завовтузився Путін. Він вперше публічно провів засідання постійної наради Ради безпеки РФ щодо ядерного стримування. І запропонував внести до ядерної доктрини низку уточнень.
Найцікавіше з них – це “Агресія проти РФ неядерної держави спільно з ядерною розглядатиметься як напад на Росію” та “Критична загроза суверенітету РФ та звичайної зброї буде підставою для ядерної відповіді”. Інше – дозвіл самій собі використати атомну зброю в разі нападу на Білорусь або в разі “достовірної інформації” про старт в бік РФ засобів повітряно космічного нападу.
Те, що зроблено все це було саме в контексті поїздки Зеленського та надання Україні чергового пакету збройової допомоги, та підвішеного питання ударів по РФ, сумнівів не викликає. Але чергові “червоні лінії” нікого не вразили.
Найкумедніше – і найнеочікуваніше – в історії з допомогою Україні сталося вже після завершення візиту. На вихідних у Північній Кореї зненацька подала голос… сестра лідера КНДР Кім Йо Чжон. Наймолодша з семи дітей Кім Чен Іра заявила, що США “граються з вогнем” і “не варто недооцінювати серйозне попередження Росії”. Останнє дозволяє припустити, що насправді Кім Йо Чжон “підігравала” саме ядерним погрозам Кремля. Але знов не вийшло.
Не зрада, але й не перемога
Попри нарікання скептиків, візит Зеленського до Сполучених штатів не був провальним. Навпаки. Те, що здавалося проблемою, у сухому залишку було оперативно пропрацьоване. Зустріч з непоступливим Трампом відбулася, він навіть пом’якшив риторику “на публіку”. Не факт, що надовго, але зараз це не має значення.
Новий пакет допомоги є, і це, безперечно, добре. Але він був скоріше очікуваний, ніж ні. А от те, що далекобійні ракети так і не будуть надані, попри всі чутки, йде в мінус. Переконати американські еліти, що вже можна бити по РФ, українська дипломатія не змогла.
План перемоги Зеленського так і лишився “чорною конячкою”. Як його сприйняли західні еліти, невідомо, але сплеску ентузіазму поки що не помітно. І як би не переконувала в успіху Банкова, але ж підстави говорити про ті самі перегріті очікування. Іноземні видання результати поїздки оцінили скоріше стримано, ніж позитивно. Там все більше говориться про необхідність сприймати реальність такою, як вона є, адекватно оцінювати свої можливості і охайніше роздавати обіцянки.
Банкова вкотре розігріла українську аудиторію даремними очікуваннями. Мовляв, от він вже – план, він геніальний, зараз все швидко “порішаємо”. Реальність врешті призводить до розчарування. Ситуація в країні складна, і переможні реляції вже втомили. Українське суспільство потребує дорослої розмови. І дорослих вчинків, а не забалакування проблем.
