Наприкінці минулого тижня Віталій Кличко під прикриттям зустрічі з пораненими українськими захисниками фактичто пропіарив будівництво величезного паркінгу на Прирічній – одній з найзатишніших прибережних вулиць Києва. Попри відчайдушні протести місцевої громади, київський мер не збирається зупинятися в освоєнні зелених зон навколо оболонських заток. Першим етапом цього освоєння, закладеного ще за “регіоналів”, було будівництво “моста-хвилі” і перетворення дикого Оболонського острова на чергову селфізону зі стандартним набором київського “благоустрою”.
“Політарена” вирішила згадати найсвіжіші випадки мерського піару і подивитися, що ж лишилося поза ним. І почати варто все з того ж “моста-хвилі”, як називають його прихильники, або “моста-глисти”, як називають критики.
Міст Миргородського та Оболонський острів
Про міст на виході затоки Оболонь у Дніпро – цими днями буде якраз три місяці, як його відкрили, але про пов’язані з ним оборудки можна писати окремий матеріал. Про майбутнє будівництво Кличко оголосив у жовтні 2020-го, пообіцявши відкрити “подарунок” всередині 2021-го. Питання, навіщо перекидати місток на безлюдний, місцями захаращений острів, виникли одразу. Кличко до цього був готовий: він пообіцяв, що на острові (саме тоді до нього “прилипла” нинішня назва – до того Оболонським вважався острів напроти протоки, ближче до парку “Муромець”, – авт.) зроблять благоустрій “з мінімальним втручанням у природній ландшафт”.
Міст столичний голова обіцяв будувати за “меценатські” гроші – щоправда, не уточнюючи імена “меценатів”. Хоча майже одразу підтримку проєкту стали пов’язувати з Владою Молчановою, власницею забудовника Stolitsa Group. Про фінансування робіт на самому острові і будівництва другого капітального містка з іншого боку острова, для заїзду спецтранспорту і будівельної техніки, Кличко тактично промовчав.
Відкрити нову мерську селфізону не вдалося ні у 2021-му, ні тим більше у 2022-му. Проте на початку 2023-го, щойно воєнна небезпека минула, Кличко розвинув шалену діяльність з добудови улюбленої “іграшки”. Офіційно – за гроші Метрополії Великого Парижу: щедрі місцеві “меценати” кудись поділися. За дивним збігом обставин, “Столиця Груп” в цей же час взялася забудовувати частину Екопарку Осокорки біля озера Небреж, на місці однієї зі скандальних “Патріотик” банку “Аркада”. Об’єкт буквально секретний – територію закрили для доступу сторонніх, начебто військові. Але закрито для всіх, крім будівельників “Столиці”.
Новий селфіміст Кличка відкрили у травні 2024-го, до Дня міста. Мер не забув увічнити “благодійників” іменною табличкою. Не такою видною, як його фірмові камені “За ініціативи київського міського голови”, але все ж таки.
Нова локація одразу стала популярною, залюдненою і… комерційною: Київрада миттєво взялася за надання дозволів на розміщення торгових МАФів поряд з мостом та на острові.
Ми не будемо зараз розмірковувати про доцільність проєкту, якість його виконання, законність тощо. Але звернути увагу на деякі аспекти і розвінчати найпопулярніші міфи маємо.
Перше –це міф про меценатські гроші. Аби розвінчати його, достатньо просто знати, хто такий меценат. А це, перш за все, фізична особа. Не організація і не компанія. Меценатство – благодійна діяльність передусім у сферах освіти, культури та мистецтва. А за українським законодавством, ще й охорони культурної спадщини, науки і наукових досліджень. Тож жоден зі згаданих на табличці “благодійників” під визначення мецената не підпадає, як і будівництво мостів для Кличка – під меценатську діяльність. Це спонсорство.
Варто додати, навряд чи хтось з меценатів пішов ображеним. Достатньо забити назви “благодійників” та імена їхніх власників в пошук – і новин про те, як КМДА та Київрада їм віддячує, ухвалюючи необхідні рішення, знайдеться чимало.
Наступний міф – місто за “подарунок” не платило. Метрополія Великого Парижу дала 19,4 млн грн, громадяни (точніше, уряд) Тайваню – ще 2,5 млн доларів США питань нема. Це єдині благодійники, в щирості помислів яких не виникає сумнівів.
Разом це вже тягне на 100 млн грн. Але міст-хвилю не можна розглядати окремо від будівництва на острові, яке КМДА провело як “ремонт (неіснуючого) благоустрою” вартістю 175 млн грн. Техніку для будівництва Кличка завозили побудованим за гроші бюджету капітальним мостом з боку Прирічної, початкова вартість – понад 26 млн грн. Та й саму “хвилю” добудовували вже коштом бюджету: на “Прозорро” відповідну закупівлю оголошували на понад 20 млн грн. А ще сюди треба приплюсувати дорогу від вул. Прирічної, поверхневий ремонт прилеглої території в парку “Наталка”… Тож загальна ціна всього “подарунку”, схоже, цілком перевищує 200 млн бюджетних гривень. Під час війни. При цьому киян серед своїх “меценатів” мер загадати “забув”.
Третій міф – природа не постраждала. Насправді від старого ландшафту, попри обіцянки міського голови, не лишилося нічого, що підтвердять ті, хто (як автор цього тексту) гуляв ним раніше. Острів розчищений налисо: дерев стало помітно менше, і щойно висаджені “чахлики” ситуації не рятують – знадобиться багато років, щоб вони виросли. Природний лук, який був посередині острову, знищений. Це просто нова філія “Наталки” з елементами осучасненого Гідропарку. Тому табличка про “заповідну перлину Оболоні” на вході викликає хіба що криву усмішку.
Є й купа інших, невидимих стороннім проблем. Затока Оболонь відтепер заперта для заходу суден, окрім зовсім малих. Навіть вітрильники для проходу під мостом будуть змушені складати щоглу, якщо це передбачене конструкцією. Річковий трамвай чи будь-який інший більш-менш великий корабель в затоку більше ніколи не зайде.
При цьому оболонська набережна лишається у напівзанедбаному стані – до неї у Кличка діла нема. Про набережну, що на Прирічній, годі й казати. Навіть Алею муз, що веде до моста Кличка, не ремонтували. Лише пофарбували пару найближчих до “хвилі” статуй, які так і стоять з відбитими пальцями, але тепер білі.
Виглядає ницо.
Та й загалом по місту знайдеться безліч парків та скверів, яким потрібен навіть не ремонт, а порятунок. Наводницький, Голосіївський, Нивки, “дача Хрущова” на Лук’янівці – всім їм не завадила б увага міської влади. Але її нема.
Енергоживлення острова було виведене з трансформаторної у дворі на Прирічній, 17. Цього липня, під час спеки, вона кілька разів вибухала. Напевне, “збіг”.
“Аквапаркінг” на Прирічній
Парк “Наталка” і раніше притягував натовпи людей з усього Києва. Люди приїжджають в “Наталку” машинами і кидають їх у навколишніх дворах. З появою дороги на косі з боку Прирічної ситуація погіршилася: на стихійну парковку перетворений ще й край коси (втім, для відпочинку, як було раніше, він все одно більше не придатний). Деякі особливо обдаровані заїжджають навіть на острів. І тут ми підходимо до майбутнього мегапрожекту Кличка – “аквапаркіну” на Прирічній.
Будівництво трирівневого паркінгу на 720 місць напроти Прирічної, 17, і під його прикриттям – “оболонського Х-парку” замість зеленої зони поряд – наступний етап “освоєння” берегів оболонських заток. “Аквапаркінгом” його прозвали місцеві та активісти через те, що це територія, яка навесні підтоплюється великою водою. З’явитися він має на захисній греблі, по якій власне і пролягає Прирічна і яка є частиною гідроспоруд Канівського водосховища (київська ділянка Дніпра де-факто є верхньою частиною резервуара – авт.).
“Пропихування” автопаркінгу активізувалося тоді ж, коли “ожив” і “міст-хвиля” – навесні 2023 року. Хоча планувалося все ще раніше – у січні 2022-го. Проєкт вже оцінюють у 120 млн грн. На практиці під час будівництва кошторис традиційно зростає.
Звернемося до новини “Вечірнього Києва”, який фінансується київською владою і охоче використовується для просування потрібних меру ідей.
“Вулиця Прирічна, а також всі двори будинків, що поряд, забиті автомобілями. Тому вкрай важливо побудувати паркінг для тих, хто сюди приїжджає й розвантажити прибудинкові території від автомобілів”, – це Кличко невідомо навіщо розповів пораненим захисникам. І сказав неправду. Прирічна не заставлена автомобілями. Тим більше там, де Кличко хоче втулити свою парковку – туди фанати його острова не доїжджають. Це, навпаки, тиха вулиця, де машин небагато. І саме аквапаркінг заведе на вулицю трафік і погіршить якість життя району.
Машини переважно паркують напроти “Наталки”, у дворах по проспекту Івасюка. І саме там оболонці пропонують побудувати паркінг. Навіть місце знайшли. Але Кличка це не цікавить.
Вже у травні минулого року місцеві мешканці зібрали необхідні 6000 підписів під петицією з вимогою лишити їхнє місце для прогулянок у спокої. Звісно, петиція була відхилена.
В цій історії треба згадати ще одного персонажа, який виконує, так би мовити, “роботу на місцях”. Це оболонський депутат-“ударівець” Богдан Чорній. Він же – в.о. гендиректора КП “Київське інвестиційне агентство”. Чорній розвинув бурхливу діяльність зі створення уявної, але потрібної Кличку “підтримки” скандального будівництва. Хоча жителі Прирічної якраз гнали його, як то кажуть, писаними тряпками.
З останніх “досягнень” – поява петиції на підтримку “аквапаркінгу” і розгонка її соцмережами. Номінально, звісно ж, це вимога “третіх” осіб. Необхідну кількість ця петиція вже “набрала”.
Втім, навіть після “аквапаркінгу” і “оболонського Х-парку” – а саме заради нього, а не якогось там комфорту відвідувачів селфіострова, будуватимуть стоянку, оболонцям розслабитися не дадуть. Бо на черзі буде новий міст – на цей раз через вихід Собачого гирла до Дніпра. Цей міст задумувався як розвідний, вже з можливістю пропуску великих суден, адже тут розташувався яхт-клуб, РОП та зимівник прогулянкових теплоходів. А слідом – облаштування ще одного, на цей раз 11-кілометрового “велосипедно-пішохідного” кола до вже наявного 5-кілометрового навколо Оболоні, “горизонтальний хмарочос” тощо.
Розв’язка за 2 мільярди
Тут мова про розв’язки на вул. Богатирській. Одну з них вже другий рік будує на перетині з вулицею Полярною один з “меценатів” моста – компанія “Автомагістраль Південь”.
Ще на початку будівництва кошторис цього об’єкту складав майже 2 млрд грн. Незважаючи на чималу суму, проєкт викликав чимало критики. Передусім через свою застарілість – будують звичайний “напівклевер”, ще з виведенням транспортних потоків на розворот вглиб житлового масиву. Крім того, проєктувальники не знайшли іншого рішення, як збудувати найвищу частину естакади саме з боку житлових будинків, на рівні других-третіх поверхів. Та й доцільність будівництва саме зараз, викликала питання. Проте Кличко захотів – Кличко будує. Навіть вночі, бо комендантська година на піар-об’єкти мера не розповсюджується, а сон навколишніх будинків – дрібниця.
Вже розпочата і реконструкцію проїзної частини самої Богатирської, і ремонт сусідньої розв’язки на перетині з вул. Луговою. Міський голова не забуває похвалитися успіхами. Проте варто зайти всередину району, на сусідні Героїв Дніпра та Зої Гайдай, як відкривається зовсім інша картина. Розбиті тротуари, підземні переходи, які затоплює вода кожної великої зливи, численні сліди прориву водогону. Як родзинка – асфальт 1980 року в одному з навколишніх дворів.
І, врешті, “штольня Кличка” – багаторічний аварійний перехід і зелений паркан, за яким нічого не відбувається, на вулиці Зої Гайдай.
Це в 500 метрах від розв’язки за 2 мільярди. Щодня цим переходом ходять сотні, якщо не тисячі місцевих мешканців. Але на нього у міста грошей нема.
Мости через Дніпро
1 серпня КМДА оприлюднила вимогу невідкладно відреставрувати міст Патона у Києві. Причини такої раптової уваги точно не відомі, але за дивним збігом обставин в той же день у виданні POLITICO вийшла стаття про Кличка. І не компліментарна, як зазвичай, а цілком критична. В якій згадали і про знищення садиби Зеленських, і про забудовницьке свавілля, і про аварію на перегоні “Либідська – Деміївська”. І, що важливо, про жалюгідний стан мостів через Дніпро, поки Кличко будує селфімости.
Міст Патона, ремонтувати який мав Кабмін в рамках “Великого будівництва”, і правда перебуває у сумному стані. Важкий декор із радянськими зірками проіржавів і обвалюється, деякі секції перил втрачені. От тільки в такому стані цей міст перебуває давно, і Кличка зазвичай це не обходило. По-друге, з іншими мостами і шяхопроводами, які вже цілком на совісті столичної влади, ситуація не краща.
У 2021 році стався обвал підпірної стіни моста Метро. У “Київавтодорі” тоді заспокоїли, що це не несучі конструкції, і пообіцяли капремонт, який досі не розпочався. Північний міст теж давно просить про порятунок. І якщо його проїзну частину оновлюють, то з усім іншим ситуація плачевна: бронзовий каштановий лист, що колись прикрашав пілон, зрізаний невідомими, тротуарна частина розбита, перила проіржавіли наскрізь. З надбань – тільки табличка з новою назвою.
З “сухопутними” мостами – автомобільними шляхопроводами – ситуація не краща. Найвідомішим став Шулявський, який, як сказав мер, “втомився” у 2017-му і досі так і не доведений до ладу – з проектуванням і зведенням сучасних розв’язок у мера традиційно не складається. А у червні цього року обвалилася тротуарна частина вже Повітрофлотського шляхопроводу.
Садиба Зеленських
Незадовго до відозви щодо моста Патона, 21 липня, Кличко виступив з іншим зверненням: назвав цинічною провокацією скандальне знесення невеличкої старовинної садиби Зеленських – або будинку Маліна – на вулиці Кониського, колишній Тургенівській. Це вдвічі несподівана заява. По-перше, тому, що подібних випадків за десятиліття мерства Кличка було вдосталь, і ніщо так не збурило мера, як чергове цілком “прохідне” руйнування історії міста. По-друге, що від самої події минуло вже два дні, адже зламали садибу ввечері 19 липня, якраз на день народження столичного голови.
Далі були погрози звернутися в суд і… укладання “меморандуму” із забудовником про відновлення будівлі. Враховуючи долю попередніх подібних “угод”, можна досить впевнено казати, що більших наслідків вже не буде.
Руйнування садиби Зеленських – міська влада та забудовники називають це “реконструкцією” – готувалося давно, забудовник, який хоче втулити там другу чергу свого ЖК з дуже дивною на сьогодні назвою “Тургеневъ”, почувався впевнено. Тим більше, що досвід вже був: 2018-го, тобто за Кличка, в будинку Маліна вже зламали одне крило для забезпечення проїзду до того самого ЖК. Тож нічого не віщувало проблем.
Тож цікаво, що ж стало причиною несподіваної реакції мера. Навряд чи очільник міста зненацька перейнявся долею сторічного “не жильця”, зруйнованого за збігом йому “в подарунок”. Скидається на те, що причина була в іншому: саме 21 липня стався смертельний обрив на тролеї одного з кличківських “меценатів”. Гучну подію треба було якось “забивати”. І тут уламки садиби Зеленських стали у нагоді.
Замість висновків
Взагалі слід розуміти, що цим проєктам парків, мостів і розв’язок, на яких зараз так активно піариться Кличко, багато років. І закладені вони були ще за часів “регіоналів” та їхнього ставленика Олександра Попова на чолі столиці, на початку 2010-х.
Саме тоді були вигадані мости на оболонських затоках. Тоді було запроєктоване продовження Окружної до Оболонського проспекту. Міст через Володимирський узвіз та підвісна дорога на Труханів і та Поштову (з освоєнням прилеглих дніпровських пагорбів) теж була задумана тоді. Навіть про реконструкцію парку “Наталка” оголошували ще у 2013-му. Підготовка почалася ще раніше, зі знесенням закинутого розважального комплексу “Київська Русь”.
Також привертає увагу те, як затято реалізовує мер проєкти свого улюбленого архітектора – Андрія Миргородського. Першого заступника начальника ГУ містобудування та архітектури КМДА часів Омельченка, потім – члена “Блоку Кличка” у Київраді і, за тодішніми повідомленнями ЗМІ, одного з його головних тодішніх спонсорів.
“Скляний міст”, мегапрапор, та ж канатна дорога на Труханів, міст-хвиля – це все Миргородський. Як і знищений “регіоналами” у 2012-му Гостинний двір на Контрактовій площі. І якби “зелений” міністр культури Ткаченко не “віджав” у Кличка руїни на Контрактовій, можна не сумніватися, який саме проєкт “відновлення” там би врешті реалізували.