Цей тиждень буде знаковим, адже 11-12 липня у столиці Литви відбудеться Вільнюський саміт НАТО. Президент Володимир Зеленський наполягає, що Альянс має проявити мужність і запросити Україну негайно. Партнери України по НАТО натомість вказують на те, що членство можливе тільки після закінчення війни, а щодо офіційного запрошення або спрощеного процесу вступу поки мовчать.
Але проблема не тільки в цьому. В Альянс беруть не армію, а країну. А Україна не провела необхідні реформи для інтеграції у НАТО. Те саме можна сказати і щодо процесу вступу в ЄС.
“Політарена” розбиралася, чому бажана євроатлантична інтеграція гальмується самою Україною, і чи не увірветься нашим партнерам терпець, з огляду на те, що українська влада регулярно ухвалює суперечливі рішення. Розібратися у цьому питанні допомогли професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду “Демократичні ініціативи” Олексій Гарань і політолог Євген Магда.
Проскочити в ЄС і НАТО без реформ не вийде
Щоб вступити до НАТО, потрібно, щоб закінчилася війна. Така позиція у всіх членів Альянсу. Тому зараз Україна претендує на гарантії безпеки і на офіційне запрошення. А також наполягає на спрощеному вступі, без “плану дій щодо членства” (ПДЧ).
Президент США Джо Байден сказав, що не планує полегшувати Україні вступ в Альянс.
“Вони мають відповідати однаковим стандартам. Тому я не збираюся полегшувати. Я думаю, що вони зробили все, щоб продемонструвати здатність до військової координації, але є ціла проблема, чи безпечна їхня система? Це не корумпована? Чи відповідає вона усім стандартам, яким відповідає кожна інша країна НАТО? Я думаю, що буде. Я думаю, що може. Але це не автоматично”, — сказав Байден.
Як Україна сприяє тому, щоб державна система позбулася корумпованості, можна побачити на прикладі виконання умов щодо ступу в ЄС. Виконані лише дві з семи умов для початку переговорів про вступ до Євросоюзу.
У Європі бачать прогрес щодо судової реформи і закону про ЗМІ в Україні. Проте, нашій владі є ще над чим працювати, адже поки справи не дуже добре із реформами Конституційного Суду і правоохоронних органів, захистом національних меншин та прийняттям законів щодо зменшення впливу олігархів на процеси в Україні. Не слід забувати ще й про заходи боротьби з відмивання грошей, а також про містобудівний закон, який розкритикував Європарламент.
ЄС чітко регламентує усі кроки, які повинна пройти будь-яка країна для вступу. На Україну очікує крок №4.
Щоб перейти до нього, потрібно виконати ці вищезазначені сім умов.
І все, що українська влада не виконує, або виконує на половину з надією на “і так прокатить”, наші європейські партнери прекрасно бачать. І вже напряму кажуть, що взяти ЄС “нахрапом” або проскочити без реформ, не вийде. Ніхто поблажок Україні не робитиме.
Очільник МЗС Данії Ларс Льокке Расмуссен заявив, що влада Європейського Союзу ризикує імпортувати нестабільність, якщо послабить свої стандарти щодо демократії та корупції задля прискорення вступу України.
“Низка європейських політиків будуть підтримувати швидшу євроінтеграцію України, але не можна сказати, що це буде легкий і переможний процес. У нас дуже велика країна і дуже велика частка нереформованості держави, а тому очікувати, що ми усе швидко можемо вирішити – це, як мінімум, наївно”, – вважає Євген Магда.
Своєю чергою Олексій Гарань наголошує на тому, що не можна не помічати тих змін, які все ж таки відбулися в Україні, а це свідчить про просування євроінтеграції.
“Не так швидко, як хотілося б, але євроінтеграція йде – у низці сфер є явний прогрес. І те, що Україна набула статусу кандидата до ЄС, є визнанням прогресу, якого ми досягли”, – каже Олексій Гарань.
Як приклад позитивних перетворень в Україні він наводить ту ж систему “Prozorro” через яку здійснюються закупівлі за держкошти. Неодноразово громадськості вдавалось зупинити скандальні тендери, адже усі закупівлі відображаються на сайті.
“Візьміть той самий процес вступу до вищого навчального закладу, який вже давно не є корумпованим. Зараз будь-яка людина навіть із села може вступити до престижного вишу. Це позитивні зміни, адже раніше казали, що неможливо реформувати сферу освіти стосовно вступу до вишів. Загалом не слід забувати, що вимоги, які ставить Євросоюз для вступу України до ЄС, співпадають з тим, що потрібно, в першу чергу, і українцям”, – каже Олексій Гарань.
Як скандальні рішення української влади впливають на євроінтеграцію
Венеційська комісія неодноразово вказувала, що євроінтеграційні закони, які ухвалені в Україні, потрібно змінювати. Мова про закон про нацменшини, про закон щодо деолігархізації. Закон про добір суддів Конституційного Суду також не повністю відповідає рекомендаціям Венеційської комісії навіть після вдосконалення.
З останнього – призначення Олени Думи на посаду керівниці Агентства з розшуку та менеджменту активів України (АРМА). Центр Протидії Корупції повідомляв, що Дума брала участь у кампанії, спрямованій ФСБ Росії проти України та тодішнього кандидата в президенти Джо Байдена.
Transparency International Ukraine закликало Кабмін не призначати Думу на цю посаду. Мовляв, це становить загрозу для подальшої роботи усього Агентства. Також посли країн G7 заявляли, що є занепокоєність громадськості щодо вжитих процедур під час конкурсу та заявили про важливість їх дотримання. Зрештою Олену Думу Кабмін все одно призначив головою АРМА.
“Що ми довели цим призначенням? Представники G7 казали, що призначення керівника АРМА має бути прозорим, а як його можна назвати таким? Ми прозоро “плюнули” їм в обличчя”, – впевнений Євген Магда.
Втім, зарано казати, що це може призвести до чогось вкрай негативного для України з боку західних партнерів.
“Останнім часом в нашу країну дійсно вкладено дуже багато грошей західними партнерами, але той кого зачаровують ці десятки мільярдів доларів чи євро, вкладених в Україну, має розуміти, що для того ж Євросоюзу це не такі великі гроші. Це для пересічного громадянина 1 млрд доларів – просто астрономічна сума, а в масштабах України, ця сума не дозволить вирішити жодне питання, з огляду на те, якої шкоди завдала нам Росія. Для Європи 1 млрд доларів – це взагалі кишенькові витрати”, – каже Євген Магда.
Тобто, можна зробити висновок, що ані владі, ані українському суспільству не час розслаблятися, адже багато хто вважає, що якщо ті ж європейці вкладають в Україну гроші, то це гарантія того, що вони будуть з нами на довгі роки. Якщо в українській політиці буде багато проколів таких, як, наприклад, з тим самим призначенням очільниці АРМА, західних партнерів це може засмутити і якщо усе це буде регулярно, то увага до України може бути зменшена.
Хто гальмує реформи
Виникає логічне запитання, чому все ж таки з’являються ті чи інші перепони, адже деякі процеси і зміни можна запроваджувати набагато швидше, взявши, наприклад, той самий досвід західних країн. Олексій Гарань впевнений, що нові обличчя, що грають за старими корумпованими правилами, гальмують процеси євроінтеграційних змін.
“Я ще пам’ятаю, як усе було корумповано за часів СРСР, і як раніше, вже за часів незалежності, було важко навіть зайти до кабінету податкової служби чи отримати закордонний паспорт. А зараз усе це є спрощеними процедурами. Це прості, але наочні приклади. І от є люди – продукти тієї ж епохи пострадянської номенклатури чи олігархічних кланів, які не хочуть нічого змінювати. Події 2014 і 2019 років показали, що недостатньо належати до нового покоління, якщо навколо немає відповідного середовища. І тому навіть люди, які є новими обличчями, починають грати за старими правилами”, – підкреслює Гарань.
Коли ж розпочнеться цей тектонічні зсув, що підштовхне усю країну до рішучих і якісних переформатувань? За словами Євгена Магди, він також думав, що це відбудеться, коли до влади приходитимуть люди, які народилися вже у Незалежній Україні, тобто – після 1991 року.
“Повномасштабне вторгнення Росії ці процеси прискорило, а з іншого боку показало, що ті, хто на себе “одягнув” нові обличчя, виявилися неготовими до того, щоб підтримувати усі європейські вимоги, реагувати на них і бути відповідальними”, – вважає експерт Євген Магда.
Зміни потрібні, адже без них Україну ніде не чекають
З огляду на зовнішню політику України, усе зводиться до того, що наша держава хоче і до ЄС, і до НАТО аби остаточно відірватися від Росії.. Українське суспільство також чітко розуміє, що обрано європейський вектор розвитку України, але з іншого боку ми вимагаємо від європейських партнерів чогось неймовірного, а самі часто-густо не робимо важливих кроків, адже та ж корупція в Україні досі не подолана.
Магда нагадав, що близько 90% громадян мають прагнення, щоб Україна стала членом ЄС і НАТО. Про це кажуть соціологічні дослідження.
“Але це як позитив, так і негатив. Проблема в тому, що через російське вторгнення ми набрали цей масив підтримки, і він нагадує бокал із шампанським: коли піна підіймається, то цього напою наче багато, а коли піна осідає, то і напою не так вже й багато. Тобто, ми ризикуємо опинитися у ситуації, коли підтримка така висока, що виглядає так наче нас вже завтра візьмуть до ЄС і НАТО, але цього не станеться завтра. Демократія – це процедура і вона вимагає певних змін”, – зазначає Євген Магда.
Тому експерт радить зосередитись на внутрішніх перетвореннях, і робити це для себе, а не показувати європейцям, що ми щось робимо. Тоді і не буде такої собі пастки завищених очікувань, коли вони не справджуються і ми нікуди не можемо увійти – ані до ЄС, ані до НАТО.
Олексій Гарань вважає, що для кардинальних перетворень Україні вкрай важливо навести лад у судовій системі, адже без цього буде дуже важко сподіватися на масштабні якісні зміни. На думку фахівця, досить слушним є те, що ті ж активісти пропонують владі залучати міжнародних експертів до призначення тих самих представників судової системи. Мовляв, вони матимуть право вето на призначення тих кандидатів, які підозрюються у недоброчесності. Але проблема в тому, що стара система цьому опирається.
Отже, як бачимо, у питаннях євроінтеграції України є певні проблеми, але так само є і значні зрушення.
“Ми рухаємось вперед зигзагоподібним чином. Помаранчева революція дала старт руху до Європи, потім відкат назад за часів Януковича, потім – Євромайдан, коли робились кроки в напрямку Європи, але вони були недостатніми. Потім – 2019 рік, коли за Зеленського почалась гра у популізм. Теж щось робиться, але цього недостатньо. Проте, усе це все одно – рух вперед. На Заході на це взагалі пішли століття. Усе це безперервна боротьба”, – резюмує Олексій Гарань.
