друга річниця вторгнення підсумки
Фото: Володимир Зеленський/Telegram

Лютий – місяць роковин. Десять років Революції Гідності, десять років російсько-українській війні і два з дня повномасштабного вторгнення 2022 року.

Якщо з датуванням останнього жодних проблем не виникає, то від яких подій рахувати початок всієї агресії не зовсім зрозуміло. Чи то брати за точку відліку розстріл Майдану 18 лютого, за яким майорять “кремлівські вуха”, чи то дату захоплення Криму, викарбувану на відповідній російській медалі, — 20 лютого, чи то перших видимих “зелених чоловічків” у будівлі парламенту АРК та коло аеропорту “Бельбек” за тиждень, 27 лютого.

“Політарена” проаналізувала, з якими результатами прийшла Україна до дати 24.02.

Якщо довго вдивлятися в очі Путіну, Путін починає вдивлятися в тебе

Почати варто з дива, в яке не вірив ніхто: ні США, ні Європа, ні сама Росія. Україна вистояла, зберегла державність, керованість військом, територію і незалежність. І продовжує стояти.

В це диво не вірив ніхто, крім українців, які його і створили. Бо в них не було вибору. І це особливо цінне з оглядом на те, що Україна до повномасштабного вторгнення не готувалася. З 2014 року українська влада і наші західні союзники прагнули “якось домовитися”. Україна оголошувала припинення вогню, працювала в контактних групах, говорила в Нормандському форматі, підписувала Мінські домовленості. Нескінченно намагалася (і була змушена) діяти за правилами, яких вже не було, а не готувалася до бійні. До 2022-го країна потроху звикла до війни, яка була десь там на Донбасі, – так же, як зараз до повномасштабної війни звикає умовно безпечний тил.

З приходом до влади Володимира Зеленського “перемирний” тон посилився. Новий президент вірив, що можна “подивитися одне одному в очі і припинити цю війну”. І навіть розгледів таке “розуміння” в очах хазяїна Кремля (а за тиждень після цього зізнання розпочався російський наступ під Золотим). Майже рік і українська, і іноземні розвідки попереджали про розгортання російських військ на українських кордонах. Але навіть за місяць до вторгнення Зеленський висміював тривожні прогнози і обіцяв “шашлики” на “травневі” і “день Перемоги”. Країна дрімала. Готувалися до відсічі хіба що військові, і ті – тишком-нишком.

На жаль, тактику заспокоєння Банкова продовжила і після 24 лютого, випустивши в ефір “седативного” Арестовича, а потім естафету перехопив “телемарафон єдині новини”. І країна, схоже, знову повірила, що успішно пробігла спринт. Хоча попереду довгий, складний марафон.

Чого досягла Україна: москітний флот, операції в тилу і нелагідна дерусифікація

Попри все, Україна продовжує відчайдушно відбиватися і дивувати світ. Передусім на полі бою. І одне досягнень – витіснення російського флоту із західної частини Чорного моря. Україна примудрилася створити дійсно “москітний флот”, про який роками багато говорили. На воді загарбникам тепер так же не спокійно, як і на суші. Морські брандери “кошмарять” росіян не гірше за “дорослий” флот, постійно збільшуючи “підводне угрупування” ЧФ РФ. Порятунку нема ні у морі, ні на рейді, ні у бухтах. Мосту через Керченську протоку теж дісталося, але він поки що стоїть. Віримо, що його вибуховий фінал – питання часу.

Ще один “москітний флот” піднявся у повітря. Дрони стали надважливою частиною сучасних збройних сил. Українці майстерно використовують безпілотники і на полі бою, і дедалі частіше – у розслабленому російському тилу за сотні кілометрів від українського кордону. Тож одне з явних досягнень цього року – перенесення бойових дій, хай і з приставкою “квазі-“, на територію противника.

Здобутком цього року є і нові звільнені території на півдні і невеличкий плацдарм на окупованому лівому березі Дніпра в районі Кринок на Херсонщині. Які росіянам так і не вдалося відбити.

Зачищення Чорного моря дозволило реалізувати потужну економічну ініціативу – “зерновий” коридор без Росії. Причому “зерновий” він хіба за назвою, адже тепер експортувати морем можна не лише збіжжя. І відсутність Москви одразу далася у знаки: у 2023-му Україна експортувала більше товарів, ніш роком раніше за “братньої допомоги”.

Економічно Україна також тримається: не без західної допомоги, але стабілізувати ситуацію вдалося. Це помітно на “низовому” рівні, де ожив завмерлий було малий бізнес (чому посприяло і повернення багатьох біженців). Тилові міста знову схожі на мирні – з крамницями, салонами краси, торговими центрами та кав’ярнями. Все це допомагає країні триматися на плаву. На жаль, за дивом стабілізації прийшла українська управлінська реальність, тож що буде з економікою у 2024-му говорити зарано.

Гуманітарна сфера. “Путінський парадокс”: російський правитель марив розширенням “русского міра”, проте два за два роки втратив більше, ніж за попередні 30. Слідом за кволою декомунізацією 2014-2021 років прийшла нещадна воєнна дерусифікація. Українські вулиці очищаються від пушкіних, суворових, чехових та інших провідників московського ідеологічного домінування. Як би цинічно це не звучало, але ніхто не зробив більше для того, щоб українці нарешті пішли “геть від Москви”, ніж сама Москва.

На цьому тлі в Україні нарешті рвонув вгору національний контент. Робити російськомовне більше не модно. Аж виявилося, що без нього українське росте і квітне, мов на супердобривах. І жодна “обмеженість аудиторії” цьому не заважає. “Лагідна українізація” перед лицем смерті проявила гострі зуби. Путін зміг “переконати” перейти на публічну українську навіть такого любителя російської мови, як мер Харкова Ігор Терехов. Шкода, що для цього знадобилися сотні ракетних ударів по непокірному місту.

Московська церква. УПЦ МП, а нині РПЦвУ, завжди була радше гібридним підрозділом, ніж релігійною організацією. Цьогоріч позиції її похитнулися сильніше, ніж за часів отримання Томосу. Києво-Печерська лавра, цей оплот русского міра в Україні, повертається державі. Її намісник, митрополит Павло, який називав Україну агресором, під арештом. Угода на оренду московськими попами Почаївської лаври також розірвана. Триває перехід релігійних громад в ПЦУ. І жити вони будуть не за старим російським Юліанським, а за Новоюліанським календарем, як і греко-католики.

Нарешті, міжнародна складова. Цукерково-букетний період у стосунках України та Заходу закінчився. Тим не менш, є обнадійливі зрушення: неповоротка, забюрократизована Європа, схоже, виходить з летаргічного сну вічного “занепокоєння” і починає усвідомлювати загрозу, яку становить для неї Росія. А заразом потроху “розкачується” і ставить промисловість на військові рейки. І такі новини для нас добрі, особливо на тлі нестабільних передвиборчих звісток з США.

Розчарування року: світ втомився, а Росія – ні

Головне і надзвичайно болюче розчарування року – літній контрнаступ ЗСУ, довгоочікуваний і шалено розрекламований “єдиним телемарафоном”. На жаль, поки українські “говоруни” грозилися, росіяни готувалися. Глибоко ешелонована оборона, шалені мінні поля, російське домінування в повітрі та ефективне використання безпілотників, затримки із західною військовою допомогою, що потягли і затримку із початком самої операції, призвели до того, що операція врешті захлинулася. Звільнити південні регіони та увійти у Крим не вдалося. Наступне звільнення з посади Валерія Залужного, а також здача Авдіївки, як і свого часу “фортеці Бахмут”, приводів для радощів теж не додало.

Втома у суспільстві відчувається все більше. Війна перейшла у позиційну фазу, і хто кого – непер не зрозуміло. Армії не вистачає рук та зброї. Добровольці закінчилися. Мобілізація буксує, якщо не провалена – не в останню чергу завдяки “простим рішенням” влади з її звільненням обласних воєнкомі у серпні 2023-го. Збори волонтерів, які невтомно затикали “всі діри” два роки, а дехто і всі десять, впали. Бійці на позиціях, як і раніше, змушені купувати купу потрібного за власний кошт: від обладнання до “розходників”, від керамічних бронежилетів до пікапів.

“Втомився” і світ. США, які два роки тому були одним з лобістів надання Україні необхідної допомоги, зараз увійшли у режим передвиборчої турбулентності, ще й за участі екзальтованого до самодурства Дональда Трампа. Стосунки з Польщею перетворилися із братніх на напружені. Героїчне амплуа Зеленського – президента в хакі – більше не працює на західну аудиторію. Потрібні нові підходи. А їх у Банкової, схоже, нема.

На жаль, обіцяного владою національного єднання не відбулося через саму ж владу. “Зелена команда” нікого не підпускає до керма. Навпаки, під прикриттям воєнного стану спостерігаються тенденції до концентрації влади. Чого вартий хоча б “ручний режим” у дозволах на виїзд народних депутатів за кордон, через що “вічний ворог” Зеленського Петро Порошенко, наприклад, не потрапив на Мюнхенську безпекову конференцію. Останнє особливо примітне на тлі безперешкодного виїзду до США вже згаданого Арестовича, який розпрощався з ОП і взявся “окучувати” аудиторію… ОПЗЖ.

Не змінилася і інформаційна політика. “Єдиний марафон”, який можна було якось виправдати два роки тому, продовжує працювати і зараз, бюджетним коштом заливаючи заспокійливий нектар у вуха глядачів та не підпускаючи до ефіру “неправильні” медіа. При тому, що вплив його на маси дедалі менший – українці масово перекинулися в “Телеграм”, і ніякі попередження про його російську природу їх не зупиняють. Як не зупиняють вони і саму Банкову, котра зрівняла лояльний треш-канал “Труха” з журрналістами, запрошуючи його до президента.

У підсумку маємо досить сумну ситуацію. “Прості рішення” у нинішніх складних ситуаціях не працюють. Комунікація між владою і суспільством відсутня, в тим більше не береться до уваги зворотній зв’язок від останнього. Країна все більше втомлюється, занурюється у звичні внутрішні чвари і зневірюється замість активної оборони. Вона більше не розуміє, куди йде. І останнє опитування Соціальної групи “Рейтинг” це підтверджує: 45% опитаних вважають, що країна рухається у неправильному напрямку, проти 32% тих, хто вірить, що все гаразд.

Попри все, Україна продовжує боротися. Вона вистояла вже тричі, завдавши поразки – моральної, ідеологічної, екзестенційної – Росії: на Майдані, на Донбасі та по всій лінії зіткнення зими-весни 2022-го. “Наскоком” взяти нас не вдалося. Тепер нас беруть русскім “ізмором”. Треба вистояти і вчетверте.

Подібні

Ексміністр оборони Воллес закликав “відповідати” Ірану та РФ удвічі сильнішими ударами

Він також закликав Ізраїль допомагати Україні летальною зброєю

У Білорусі вирішили “перевірити боєготовність” свого війська: залучено близько 6 тис. резервістів

Ця “перевірка” є наймасштабнішою серед схожих заходів, проведених останніми роками

У Чернігові оголосили про День жалоби: кількість загиблих знову зросла

Понад 60 людей дістали травми

У Кулеби зʼявився новий заступник: хто ним став

Раніше він був заступником Єрмака