Київ у 2023 році витримував російські обстріли, але у проміжках між ними жив ніби звичайним довоєнним життям, в якому були і політичні розбірки, і непомірні витрати і болючі для інфраструктури втрати. Минулого року у кафе та ресторани Києва повернулося ще більше відвідучачів, на дороги – любителі “політати” та подріфтувати, а в нічний клуб “Бохо” — розслаблені “мажори”, яким не загрожують ані поліція, ані ТЦК.
“Політарена” згадує, чим запам’ятався 2023 рік у Києві.
Весняна повінь, літні зливи: як столиця йшла під воду
У 2023-му Києву якось особливо дошкуляла вода. Навесні на Дніпрі сталася найбільша за останні 40 років повінь – рівень води сягнув 93,59 БС (над рівнем моря, за Балтійською системою висот; мінімальний рівень складає 88,7 м — Ред.), що на 9 см перевершило рекорд 2004 року. Але раніше “великі води” були, все ж таки, більшими. У повінь 1931 року, відому за фотографіями затопленого Подолу, вода досягла 97,73 м БС. Під час весняного паводку 1970-го, відомого за світлинами затопленого Гідропарку та Труханова Острова, — до 96,80 м БС.
Цього разу обійшлося без човнів на вулицях, але деякі ділянки підтопило помітно. Наприклад, під воду пішла частина парку “Наталка”, Труханів острів, у верхній частині якого затока Чорторий фактично з’єдналася з Дніпром, затопило острів Муромець в районі “Х-парку” та інші прибережні території.
Влітку виникла інша водна проблема — зливи. Дощова каналізація не поралася: автівки у дворах подеколи затоплювало ледь не по дахи, підземні переходи перетворювалися на басейни, на дорогах зривало асфальт, бурхливими потоками навіть збивало людей з ніг. В мерії розводили руками, мовляв, зливи —”залпові”, нічого не поробиш. Про тотальну забудову столиці, внаслідок якої значно поменшало зелених зон і, відповідно, помітно зросло навантаження на каналізацію, воліли не згадувати.
“Прокидання” забудовників
На відміну від попереднього року, коли столичні забудовники принишкли і вичікували, у 2023-му війна для них, схоже, закінчилася. Найгучнішим стало будівництво в “Екопарку Осокорки”, за який вже багато років змагаються активісти з одного боку та забудовники з міською владою — з іншого.
Територія навколо озера Небреж була віддана під висотки ще в часи “ефективного менеджера Омельченка” і “молодої команди Черновецького”. У 2017-му намивати територію під будівництво однієї зі своїх “Патріотик” взявся банк “Аркада”. Але у 2020-му він збанкрутів, рух навколо ділянки начебто припинився, а намиті піщані дюни стали місцевою цікавинкою — “київською пустелею”.
Проте 2023-го будівельні роботи поновилися. На цей раз земля “впала в око” потужному забудовнику “Столиця Груп”. Тактику “Столиця” обрала зухвалу і стрімку: прохід на територію Екопарку заблокований для всіх, крім забудовника, він без зайвих свідків може робити, що завгодно. Міська ж влада на протести активістів відреагувала більш ніж красномовно: Київрада винесла на розгляд проект будівництва дороги до майбутнього мікрорайону. За бюджетні кошти.
Старий Київ продовжили нищити
На тлі активізації забудовників поновилося і знищення старих будівель столиці. Достатньо згадати лише декілька.
З осені 2022-го триває “тихе” і незаконне знесення броварні Шульца на Деміївці. З квітня 2023-го нищать “Будинок з комахами” на Володимирській, 93, пам’ятку місцевого значення, яка навіть аварійною не була. На світанку 8 серпня, одразу після повітряної тривоги, на Подолі знесли двоповерхову будівлю 1811 року на Ярославській, 13-б, також не аварійну. На її місці з’явиться “клубний будинок”. І це лише частина “архітектурного” року.
Крім того, наприкінці березня згоріла одна з останніх дерев’яних дач Пущі-Водиці. Сторічна будівля на вулиці Юнкерова, 37, пережила дві світові війни та ракетні обстріли росіян.
Останні роки будівля стояла занедбана. Після пожежі за порятунок того, що залишилося, взялися активісти. Місто не зробило нічого.
Додамо, що згодом Пуща-Водиця втратила ще один раритет, на цей раз рухомий – перероблений в тягову підстанцію вагон-пульман 1911 року, що стояв на трамвайному кільці і був пошкоджений вогнем навесні 2022-го. Зберігати його не стали: свідок трамвайного розвитку столиці пішов на метал, як свого часу і останній вагон “київської серії” — трамвай-пам’ятник з-під Куренівського депо. Поки що лишився ще один “пульман”, також перероблений на підстанцію, — в лісі на трамвайній лінії до тої ж Пущі-Водиці.
Будівництва Кличка
Мер від забудовників не відставав і активно звітував про нові об’єкти. Часом навіть виникало враження, що столиця активно готується до чергових місцевих виборів.
У липні нарешті були добудовані і запущені з’їзди з розв’язки Дарницького мосту на лівому березі.
На кінець року активно триває будівництво розв’язки на перехресті Героїв Дніпра і Богатирської на Оболоні. Місто вирішило не вигадувати нового і обрало старовинний проект “напівконюшини”, що викликало критику в урбаністів, мовляв, у 2023-му можна було знайти і більш сучасне та ефективне рішення.
Крім того, терміново побудували продовження Кільцевої від Богатирської до Оболонського проспекту. Останнє викликало питання навіть у місцевих жителів, адже навіть попередня ділянка, від Сім’ї Кульженків до Богатирської, не була завантажена.
У перший день грудня запустили рух реконструйованим шляхопроводом на перехресті Дегтярівської та Олександра Шульженка. Це будівництво не обійшлося без гучних аварій: 30 вересня, під час монтажу, луснула одна з несучих балок, що спричинило руйнування ще шести, вже встановлених. Роботу довелося починати з початку. А у киян з’явився ще один “втомлений” міст, причому до народження.
Нарешті, через 30 років з початку будівництва. запустили рух Подільсько-Воскресенським мостовим переходом.
Поки що – для спецтранспорту та одного комунального автобусу, і то лише побудованою ділянкою через Дніпро.
Теремки знову без “підземки”
Мерство Віталія Кличка – унікальне. Хоча б тому, що це перший міський голова, за керування якого у столичному метро станції помітно поменшало. “Подарунок” стався під Різдво і Новий рік: вранці 8 грудня було терміново зупинено рух між станціями “Либідська” та “Деміївська”. “Синя” гілка метро позбулася одразу шести нових (за столичними мірками) станцій, а Голосіїв — значної частини транспортного сполучення з містом.
Причина — руйнування і протікання тунелів та складні гідрогеологічні умови, тобто грунтові води в районі річки Либідь. Проблема виявилася настільки серйозною, що ремонт триватиме щонайменше пів року, причому в керівництві метрополітену заговорили навіть про розкопування та перекладання тунелів.
Слідом виявилося, що це не єдина проблемна ділянка. Влітку має розпочатися ремонт ще однієї ділянки все тієї ж “синьої” гілки, на цей раз – між “Тараса Шевченка” та “Почайною”. Чи буде від підземного сполучення відрізана ще й Оболонь, поки невідомо.
Взагалі рік для столичного метро був відверто нещасливим. Метро на Троєщину, як згадувалося вище, як не було, так і нема, навіть у видимій перспективі. Ще один мегапроект останніх років, метро на Виноградар, також безнадійно заглух: наприкінці грудня Київський метрополітен розірвав договір на будівництво цієї гілки з “Київметробудом” через зрив термінів будівництва.
Селфі-міст на Оболоні
На відміну від метро, будівництво чергового дітища Кличка — “моста-хвилі” з парку “Наталка” на Оболонський острів — у 2023-му не зупинилося. Навіть попри втрату таємничого “мецената”, який начебто його фінансував. Чи “меценатки”, оскільки будівництво пов’язували із Владою Молчановою та Stolitsa Group — тою самою, яка нині забудовує Екопарк Осокорки. Але Кличко не розгубився і швидко “вибив” гроші на добудову у мерії Великого Парижа, а потім ще й в уряду Тайваня.
Проте не мостом єдиним: у 2023-му стало зрозуміло, що буде крім нього. У лютому Кличко (його голос був вирішальним на голосуванні) передав 1,28 га землі під кесоном, що у парку “Наталка” біля того самого мосту, в оренду ТОВ “Гювексхаус” Ігоря Тинного. За символічні 25 961 грн на місяць. Кесон, який також належить Тинному, був єдиним збереженим і доступним на поверхні фрагментом “сталінського метро” (недобудована система залізничних тунелів під Дніпром, — Ред), але протягом кількох останніх років його “реконструювали” у ресторан, демонтувавши “зайве” зсередини, прорізавши додаткові отвори і прибудувавши додаткові приміщення.
З протилежного боку Оболонського острова, де за рахунок бюджету було побудовано ще один капітальний міст для заїзду спецтехніки, міська влада хоче коштом киян побудувати трирівневий паркінг, що викликає шалений спротив у місцевий жителів. Для освоєння навколишньої території також вже шукаються – або знайдені – “інвестори”.
Барабани для бомбосховищ і бруківка для мера
Також 2023-й запам’ятався скандалами, пов’язаними з укриттями і бомбосховщами. В ніч на 1 червня три людини загинули під час обстрілу, коли намагалися потрапити до укриття поліклініки у Деснянському районі, але воно було зачинене. В Офісі президента в усьому звинуватили Кличка, мовляв, за доступ в бомбосховища відповідає очільник міста. Кличко, своєю чергою, згадав про відповідальність за бомбосховища керівників районів, призначених президентом Володимиром Зеленським. На цьому тлі стали спливати й інші подробиці щодо облаштування укриттів. Зокрема те, що кошти на ремонт бомбосховищ не використали. Кличко повідомляв, що влада Києва виділила на облаштування бомбосховищ близько 2 млрд грн, проте райони, на балансі яких перебувають ці об’єкти, освоїли лише 10% коштів.
Крім того, у Києві для укриттів закуплені дорогі овочерізки за 130 тис. грн, електросковороди за 720 тис. грн або коштовні мати чи шкіряні барабани.
Ще одна гостра тема – реконструкція вулиці Богдана Хмельницького із перекладанням бруківки, а також невеликою вулиці Пирогова, що за дивним збігом обставин веде до готелю брата мера, Володимира Кличка, на тій же вулиці Хмельницького. Критики Кличка дивувалися обгрунтованості та своєчасності цих проектів. Не забула це використати у боротьбі за столицю і Офіс президента.
Конфлікт ОП та КМДА
Протистояння Офісу Зеленського і Віталія Кличка була одним з лейтмотивів політичного порядку денного в столиці. Перші звинувачували очільника столиці (і мерів інших міст також) у неефективному керуванні і невиправданих витратах під час війни. Кличко відбивався заявами про наступ на місцеве самоврядування з метою узурпації влади. Апогеєм боротьби можна вважати його заяву, зроблену на початку грудня в інтерв’ю німецькому “Шпігелю”, — що демократія в Україні перебуває під загрозою, і “в якийсь момент ми перестанемо відрізнятися від Росії, все залежить від примхи однієї людини”.
Не дивно, що суботні акції під гаслом “Гроші – на ЗСУ”, що стали відбуватися восени під мерією, багато хто пов’язував саме з ОП, хоча самі активісти це відкидали і пояснювали, що виступають проти безглуздого витрачання міських коштів. Попри те, що центральна влада забрала в міст військовий ПДФО, у бюджет столиці на 2024-й заклали 1 млрд грн на допомогу ЗСУ, а також передбачили виплату “заохочувальних” 30 тис. грн кожному киянину, мобілізованому з грудня 2023 року.
Голова фракції “ЄС” Володимир Прокопів відзначився заявою, яка “підмочила” репутацію політсили Петра Порошенка:”Ви хочете тут (у Києві) бюджету війни? Державний бюджет зробіть бюджетом війни, а міста мають жити своїм життям”.
Але під самий кінець року Кличко став посилено, з використанням каналів КМДА, піарити допомогу військовим – мерії, свою і брата.
Прощання з радянськими символами, пам’ятниками і газонами
Закінчити підсумки хочеться, все ж таки, безперечно позитивними змінами, і вони є. Перша з них — у Києві зробили перший крок до скасування варварської практики косіння трави “під корінь” і нарешті запозичили досвід розвинутих країн. На зміну звичним випаленим газонам мають прийти “декоративні луки” – ділянки, засіяні багаторічним різнотрав’ям, яке буде по черзі квітнути протягом року, дасть домівку місцевим комахам і просто матиме чудовий вигляд.
Друга добра зміна: українська столиця нарешті позбулася багатьох російських і радянських пам’ятників, які не могли “сколупнути” роками навіть після Революції Гідності. В небуття пішов Пушкін з Шулявки, учасники антиукраїнського “Січневого повстання” з Маріїнського парку, екіпаж радянського бронепоїзда “Таращанець” з Дарниці. І навіть, здавалося, “безсмертний” радянський командарм Щорс з бульвару Шевченка. Разом з конем.
Третя – з монументу “Батьківщина-мати” коштом благодійників нарешті прибрали радянський герб, замінивши його на Тризуб.
Але попри це у мережі лунали думки, що взагалі цю монументальну скульптуру з пагорбів Києва треба прибрати, мовляв, вона уособлює собою СРСР. Водночас, “Батьківщина -мати”, яку Міністерство культури обіцяло офіційно перейменувати на “Україна-мати”, є найвищою монументальною скульптурою у Європі і одним з символів Києва, щоби не казали критики. Зі зміном герба на щиті монумент має шанс бути переосмисленим і набути нової історії.
