Соціологічна компанія Active Group провела опитування для з’ясування ставлення суспільства до приходу військових у владу після перемоги України у війні.
Результати соціологічного дослідження наступні: 9% респондентів на запитання: “Як ви вважаєте, чи повинні військові керувати державою після перемоги?”, відповіли — так. 12,5% обрали варіант “швидше так”. Натомість 50,1% мають протилежну думку, з них 18,8% переконані, що військові не повинні брати участь у державному управлінні. Водночас 28,5% не визначилися з відповіддю.
До того ж це не перше соціологічне дослідження, у якому військові стають суб’єктами політики. Докладніше про них у статті за посиланням нижче.
Читайте також: Військові у владі після перемоги: шо кажуть українці в соцопитуваннях і які перспективи.
Політарена попросила політологів прокоментувати результати опитування. Питання до них були такі:
- Чи не зарано проводять такі дослідження соціологи?
- Чи може в Україні виникнути, умовно кажучи, “партія військових”, яка б могла балотуватися на парламентських виборах після війни і висунути кандидата у президенти?
- Або ветеранів, як це було після 2014 року, “розтягнуть” по різним партіям політичні лідери?
Політолог Володимир Фесенко:
Тема вже обговорюється в різних ЗМІ, в аналітичних колах. Звідси і інтерес соціологів. Не виключаю, що певні політичні кола могли спеціально замовити дослідження цієї теми. Мотиви можуть бути різними: і побоювання конкуренції з боку військових, і (або), навпаки, зондаж суспільного запиту на участь військових у повоєнній політиці України. Дані процитованого дослідження підтверджують неоднозначне ставлення українців до участі військових в політиці.
Поза сумнівом, після війни буде великий політичний попит на “героїв війни”. У нас це вже було, хоча і в іншій формі, на парламентських виборах 2014 року. І, до речі, той досвід скоріше був негативним. Жоден з “комбатів” не став політичною зіркою, а деякі набули скандального іміджу. Після нинішньої великої війни, враховуючи величезне зростання авторитету ЗСУ, політичний попит на “героїв війни” буде значно більший. Проявлятися він буде в різних формах.
По-перше, різні політичні сили – від правлячої партії до опозиційних сил – будуть залучати “героїв війни” до своїх партійних списків.
По-друге, можуть бути і спроби створити окремий політичний проєкт (можливо і не один) на чолі з героями війни. Вже очевидно, що будуть великі намагання затягнути до політичного процесу Командуючого ЗСУ Валерія Залужного. Інша річ, чи захоче він сам йти в іншу і дуже конфліктну сферу діяльності, де дуже легко забруднитись і втратити свою нинішню популярність. Це стосується і його можливої участі в президентських виборах. Якщо Залужний і захоче йти до політики, то йому краще зробити не одразу, а пізніше, як це зробив свого часу Ейзенхауер в США. Треба спочатку набути власний політичний досвід і створити власну команду, щоб не стати іграшкою в чужих руках.
Політолог Євген Магда:
Чесно кажучи, мене дивує непрофесіоналізм цього опитування з однієї простої причини: річ у тому, що з одного боку армія, Збройні сили — це частина народу України і це не можна відкидати. З іншого боку, політична діяльність військовим заборонена українським законодавством. Тому автори цього опитування, вочевидь, виконували чиєсь політичне замовлення. Очевидно вони — замовники, бояться Залужного і інших українських військових.
Тому я думаю, що це насправді просто “треш”, ганебний “треш”, і на це потрібно реагувати відповідно. Ну і, звісно, потрібно спочатку перемогти, а потім вирішувати, які будуть партії і все інше. Тому що такий спосіб, який пропонується, це незрозуміла логіка.
Політолог Олег Постернак:
Поява подібних досліджень – природній та органічний процес в традиційно плюралістичному громадянському суспільстві, навіть в умовах воєнного стану, тим паче війна (як тут не згадати Карла фон Клаузевица) була і є продовженням політики, тільки іншими інструментами та засобами.
Очевидно, як тільки зупиниться гаряча стадія війни або мирним документом, або настанням політичних обставин в Кремлі, що позбавить Путіна влади, в Україні буде потреба перезавантажити всю державну систему та органи місцевого самоврядування з нуля. Принаймні, це буде відповідати очікуванням українців. І після війни нас чекають парламентські, місцеві, а можливо і дострокові президентські вибори, що залежить від політичної кон’юнктури, сформованої параметрами кінця бойових дій та скасування воєнного стану.
Дослідження Active Group є цілком релевантним і показовим при аналізі електоральних зрізів та кластерів у воєнній Україні. І коли дослідження показує, що половина українців вважають, що військові не повинні керувати державою, це треба розуміти як похідну від ментального неприйняття українцями будь-якої надмірної сильної влади, що віддає жорсткими діями, регламентацією та нормуванням, які лякають українство. Частина суспільства десь на підсвідомому рівні артикулює ризики, які теоретично може мати влада військових для вільної суспільної діяльності, бізнесу, політичного життя, медіа тощо, тому відкидає повну владу військових як оптимальний розвиток в повоєнний період.
Принагідно тут можна згадати реакцію українського суспільства на спробу Генштабу запровадити дозволи від військових для перетинання меж областей. Але це актуальна реальність на даний момент, коли залишається ще інформаційний шлейф героїзму поведінки Президента Зеленського, більш-менш стабільний курс гривні, повна внутрішня єдність воєнно-політичної верхівки України, міцне збройне та фінансове плече західних союзників тощо. У 2014 році парламентські вибори як раз відбувалися в умовах активної фази АТО, і переможець виборів за партійними списками — “Народний фронт” — вдало використав мілітарні електоральні настрої, кооптувавши до своїх партійних списків людей у військовій формі. Власне, це робили і БПП, і “Самопоміч”, і “Батьківщина” та інші політичні сили, але стиль передвиборчої кампанії “Народного фронту” найбільш відповідав військовій тематиці.
Зараз розмови про “партію військових” йдуть в українському політикумі, адже запит на неї в українському суспільстві існує. Вважається, що вона може вдало політично капіталізувати авторитет ЗСУ в електоральні відсотки на парламентських виборах і, без серйозних фінансових вливань, з порогу отримати до 15%. Ймовірніше, цим процесом буде опікуватися Банкова, яка відмовиться ставити лише на “Слугу народу”. Без підтримки Офісу Президента навряд чи можна говорити про окрему автономну самоорганізацію військових у політиці, тим паче коли перебуваючим на військовій службі заборонено брати участь у політичній діяльності. Військових будуть, очевидно, також використовувати й інші політичні партії: і “Євросолідарність” П.Порошенко, і “24 серпня” С.Притули, “Розумна політика” Д.Разумкова, але проблемою цих політичних сил буде те, що військові в них будуть відсунуті на другий план, що буде накладатися на сприйняття. У випадку затягування війни, розростання бідності, нових блекаутів, повзучої інфляції, міграційної кризи, обмеження військової допомоги Заходу і пригальмування контрнаступальної стратегії ЗСУ для відвоювання Півдня, Східного Донбасу і Криму перед нинішньою владою у 2023 році постають нові виклики, головний з яких – утримання хоча б відносної соціальної стабільності.
А в обставинах соціальної депресії та напруження “міцна рука” може здаватись оптимальним порятунком для частини суспільства. Тому, коли чинній владі не вдасться досягти деокупації всієї суверенної території України образ вихідця з воєнної еліти як майбутнього керівника держави стає надзвичайно привабливим і соціально очікуваним, а на парламентських виборах можна говорити про переважаючий вплив.
