Відбудова України – питання болюче. “Велика сімка” на початку літа нарахувала майже 500 млрд доларів, які Росія має сплатити Україні. Скільки Росія набомбила з відтоді, невідомо. Скільки це в часі і зусиллях, не порахує, мабуть, ніхто.
Нещодавно виконавчий директор аналітичного центру “Український інститут майбутнього” Анатолій Амелін присвятив повоєнному відновленню країни допис на своїй сторінці на “Фейсбуці”. Головний посил його такий: заморожування війни, якщо воно станеться найближчий рік, не призведе до інвестиційного буму в Україні.
Чому так, яким може бути відновлення України, чи дадуть нам на це заморожені російські активи – на ці теми “Політарена” поговорила з Анатолієм Амеліним.
– У скільки можна оцінити збитки, завдані Україні?
– Ніхто не має точної цифри. Тому що немає можливості порахувати скільки це коштує. Є велика кількість втрачених підприємств, соціальних, інфраструктурних, інших об’єктів, є різні методики підрахунку збитків. Якщо я буду використовувати ліквідаційну вартість, то це один шлях. Якщо ми рахуємо, скільки треба інвестувати, щоб збудувати нову інфраструктуру, то інший.
За різними оцінками, пряма шкода, завдана українським підприємцям, громадянам, державі – це більш ніж 300-400 мільярдів доларів. Але якщо ми порахуємо нестворений ВВП, нестворену продукцію, нестворені податки для наповнення бюджету… Ми пам’ятаємо, що у 2022 році ВВП у нас впав на 30%, тобто десь 60 мільярдів доларів тільки у 2022-му не було створено. Але цей ВВП не створений і в 2023-2024 роках. І ми можемо порахувати мультиплікаційний ефект. Рахуємо збитки не тільки на сьогодні, на вчора, але і збитки, завдані нам на наступні 5-10 років – ми не можемо це ігнорувати. Тому я вважаю, що загальна вартість збитків, які має Україна, – це більше трильйона доларів. З урахування нествореного ВВП і наслідків нестворення в майбутньому.
– Якщо говорити про відновлення хоча б до рівня початку 2022 року, чи можна оцінити, скільки грошей і часу треба буде для цього? І від чого залежатиме це відновлення?
– Це майже неможливо, тому що ми не будемо відновлювати стару інфраструктуру, старі підприємства. Ми будемо будувати нове. Наприклад, у нас зруйновані кілька металургійних заводів, і ми не будемо будувати заводи за лекалами 50-60-х років минулого сторіччя, це будуть нові заводи. Будемо інвестувати у створення нових роботизованих виробництв. Ніхто точно не скаже, скільки коштує, наприклад, нова “Азовсталь”, але цифра буде на менш ніж два мільярди доларів. І це буде сучасне роботизоване підприємство.
А ще треба врахувати, наприклад, коли ми визволимо Маріуполь – хто там буде жити? Багато людей залишили місто, зруйнована велика кількість будинків. Ми можемо відбудувати домівки, але хто там буде жити, якщо не буде роботи? Треба комплексно відбудовувати цілі міста з підприємствами, які створюють робочі міста, створювати соціальну інфраструктуру, навчальну, розважальну тощо. Тому ніхто вам точно не скаже (терміни відбудови, – Ред.). Я можу тільки дати дуже приблизне персональне бачення: відновлення може забрати більше десяти років при тому, що люди будуть повертатися. Бо якщо люди не будуть повертатися, то для кого ми відбудовуватимемо міста?
Що стосується коштів, то прямі збитки – Київська школа економіки рахує, це близька цифра до того, скільки треба вкласти, щоб відтворити те, що було зруйновано – там десь 300-400 мільярдів доларів і не менше ніж 10 років. Це буде таке велике будівництво, де будуватися будуть всюди. І тут є питання: хто буде будувати, якщо в нас дуже великий дефіцит людей? Тому ще треба залучати трудових мігрантів і багато чого робити.
– На вашу думку, коли можна буде говорити про інвестиції в Україну – тобто про гроші, які інвестор вкладає, сподіваючись заробити? Чи можна вже заробити в Україні?
– Тут треба повернутися в часи до великого вторгнення. Навіть тоді українська юрисдикція не була приваблива для інвесторів. Треба розуміти, що глобальний світ конкурує, у світі майже 100 трлн загальна кількість інвестиційних коштів, і вони чомусь оминали Україну. Чому? А Україна посідала в рейтингу економічних свобод, дай бог пам’яті, десь 130 місце (на початку 2022-го піднялася зі 134 на 127 місце, – Ред.). По простості і якості податкової системи – десь 65 місце. В нас дуже багато критики щодо судової системи, щодо гарантій прав власності. Тому ми не можемо говорити про інвестиції, поки не вирішимо ці питання.
Нам треба спростити регуляції, треба ухвалити новий Податковий кодекс. Нагадаю, що податкова система – це елемент економічної системи. Тому ми маємо створити найбільш якісні, найбільш привабливі умови для залучення капіталу. При тому, що в нас зберігаються високі ризики – військові, людські, бо у нас є дефіцит кадрів, і поки що, регуляторні ризики. Нам треба спростити регуляції, змінити судову систему або привнести, як це зробив Казахстан, в Україну британське право для захисту інвесторів у суперечках із державою. І тільки після цього ми зможемо говорити про інвестиції.
Навіть коли закінчиться війна, нам треба зробити дуже велику домашню роботу, щоб прийшли інвестиції. Ті кошти, які нам обіцяють для відновлення України – європейський грантовий фонд або частина коштів з арештованих російських активів – це тільки на відновлення інфраструктури, це не інвестиції.
– Цього літа багато говорилося про мирні перемовини. Можливо, це ознака того, що йдеться про спроби заморозити конфлікт. За таких умов можна буде чекати на інвестиції? Чи тільки за умови перемоги? Спробуємо розглянути ці два основні сценарії: заморозка або таки перемога.
– Ми можемо скільки завгодно обговорювати перемогу. Для нас перемога – це вихід на кордони 1991-го року. Давайте будемо чесними: в України сьогодні і близько немає ресурсів, щоб вийти на ці кордони. А війна – це саме ресурси: економіка, люди, снаряди, зброя, підтримка і так далі. Тому я вважаю, що сценарій в них для нас буде, на жаль, заморозка конфлікту. І це не найгірший сценарій. Є інше питання: на яких умовах, на яких кордонах, на яких лініях відбудеться ця заморозка? Які гарантії безпеки Україна отримає? Від цього можемо відштовхуватися.
Я вважаю, що те, що сьогодні відбувається, – це підготовка України до заморозки. І наші військові сьогодні роблять все для того, щоб формула цієї заморозки була краща, ніж це було місяць тому.
– Тоді, за умови заморозки, чи реальні саме інвестиції? Зрозуміло, що якісь гроші на відновлення ми будемо отримувати…
– Вони цілком можливі, тому що заморозка, за найкращого сценарію, передбачає отримання Україною гарантій безпеки, демілітаризацію деяких територій, гарантії того, що тут не будуть літати ракети. І це створює можливості вже для мирного життя. Наступний крок – це зміна регуляції.
Хочу нагадати, що Південна Корея з першого дня свого існування перебуває у стані війни, і ця війна офіційно не припинена. Ізраїль з першого дня існування перебуває у стані війни. Україна має звикнути до того, що у нас через кордон є божевільний сусід, і ми також наступні 10-20 років будемо існувати у стані війни. І ми маємо бути готові до того, що цей божевільний сусід захоче повторити те, що він зробив у 2022-му або у 2014-му. Тому ми будемо інвестувати у свій ВПК, закривати небо українськими розробками тощо. І створювати кращі умови для залучення інвестицій.
Це просто нова реальність. Її треба прийняти. І створити умови, за яких у цій реальності будуть комфортно себе почувати іноземні інвестори.
– А можна виділити якісь сфери, підгалузі, які можуть стати такими собі “локомотивами” для інвестування? Можна порівняти: зараз і після заморозки.
– Сьогодні все, що цікавить інвесторів, – це робота з грошима, які будуть заходити для відновлення України. Це будівельні проєкти, створення підприємств, які виробляють будівельні матеріали, техніку, сервіси для цього. Щодо створення нових виробництв, то є перспективи і можливості в секторі defense tech, але там регуляція не ідеальна і немає коштів – дуже дорогі кошти в Україні, щоб саме українськими грошинами щось робити. І більше інвесторів, які сьогодні заходять, намагаються українські підприємства оборони, промисловості перенести її під іншу юрисдикцію. Тож якщо і будуть інвестиції, вони будуть намагатися ці підприємства вивести з країни.
Це сьогодні. В нас немає довгострокової стратегії, немає пріоритетів. Судова система не захищає інвестора, регуляції не є прозорими, ефективними, податкова система створює дуже багато перешкод для ведення бізнесу. Тому на сьогодні я не бачу великої кількісті підприємств і секторів, в які можна інвестувати.
Але після заморозки, після того, як у нас буде створена стратегія, буде спрощене регулювання – я сподіваюсь, ми же фантазуємо трошки – буде нова податкова система, то можу сказати, що defense tech буде дуже цікавий сектор. Сектор енергетики, причому і виробництво електроенергії, і видобуток газу, навіть видобуток нафти і її переробка – це будуть цікаві сектори. З урахуванням інтеграції України в ЄС – створення виробництв водню. Також в Україні буде перспективним, медичний сектор, медичний туризм. Сектор розробок, R&D-сектор і навчання – в Україні будуть відкриватися нові навчальні заклади, тому що старі вже не актуальні теперішні викликам.
Україна будуватиме нові роботизовані виробництва, тому робототехника і все, що стосується технологій, технологізація кожного сектору економіки – це буде дуже важливий трек. Agrо tech, med tech, education tech, government tech. Технологізація – це те, що буде залучати в Україну кошти, тому що в нас велика кількість людей з технічною освітою або технічною підготовкою, є школа, є навички і українська нація, яка може впоратися з цими викликами.
– Ви вже кілька разів згадали про роботизовані виробництва. Ви вірите, що це – майбутнє, ми реально будемо не за старими лекалами робити виробництва, а оберемо саме такі, прогресивніші варіанти?
– Жоден адекватний інвестор не буде вкладатися у старі технології, тому що виробництво за новими технологіями дає можливість на одиницю вкладених коштів отримати більший результат. Тому в нас будуть будуватися тільки нові підприємства. Ну, немає необхідності будувати старе, щоб одразу програвати конкуренцію!
– На які гроші, я маю на увазі джерела і суми, і коли може розраховувати Україна?
– Як я вже казав, якщо ми говоримо про інвестиційні кошти, то тільки після заморозки конфлікту, після створення стратегії, після спрощення регуляторних процедур, після ухвалення нового Податкового кодексу і після надання гарантій судового захисту або через реформування судової системи України, або через привнесення в Україну британського права, яке є комфортним для іноземних інвесторів.
Якщо казати в оптимістичному сценарії, то, можливо, у наступні два-три роки підуть сюди інвестиції. Не кошти на відновлення, а саме інвестиції. Але якщо ми цього не зробимо, то вони не прийдуть ніколи.
– Якщо говорити про заморожені російські активи – скільки їх і на який відсоток ми можемо розраховувати? Чи вони всі можуть нам дістатися в якомусь часовому проміжку?
– Сьогодні немає юридичних процедур всі заморожені активи арештовувати й передавати. Їх можна арештувати, але вилучати, передавати Україні їх не можуть. Тому нам дають якусь частину доходів, які європейські та інші країни отримують за рахунок управління російськими заарештованими активами.
Я не вірю, що у наступні 5-10 років ці кошти будуть надані України. Нам будуть давати кредити під завдаток цих коштів, але ж Росія у форматі заморозки також буде вимагати для себе деякі поступки, частиною яких буде зняття санкцій, зокрема розморозка арештованих активів. Тому я не вірю, що всі ці кошти або активи заарештовані будуть передані Україні. Десь 10-20% – можливо, але треба бути реалістами.
– Лишилося питання знелюднілих і зруйнованих територій. Так чи інакше їх треба відновлювати. Так чи інакше вони можуть бути територіями, куди можуть прийти і інвестиції, і гроші на відновлення. Але водночас там немає людей. Як вирішити цю дилему?
– Якщо там немає людей, там не буде грошей, тому що люди потрібні для виробництва. Я вважаю, що шлях, який має обрати Україна, – це створення спеціальних економічних зон, в яких будуть створені найкомфортніші умови для залучення інвесторів для будівництва нових заводів. І саме разом з інвесторами ми будемо залучати трудових мігрантів з інших регіонів, які будуть асимілюватися. І цей процес триватиме десь 10-20 років. Треба ті зруйновані території робити вільними зонами на 20, 30, 50 років, щоб компанія будувала нове виробництво, залучала туди людей і створювала екосистему.
Ми насильно людей туди не завеземо, підприємства не змусимо там будуватися. Це має бути централізована довгострокова стратегія відновлення регіонів. Зі стимулами, з можливостями, навіть з грантами. Україна має запропонувати, як в польських фондах – якщо хтось буде у виробництві, ми будемо не тільки давати податкові пільги, а й покривати капітальні видатки на будівництво цих заводів і допомагати залучати трудових мігрантів.
Наприклад, сьогодні в Україну завезти людей з інших країн – це треба отримувати трудову візу, що дуже корупційне питання, на це треба довгий час, візу дають на короткий термін… Тому нам треба загалом переглядати трудове, міграційне право тощо. Це також частина нашої стратегії, без цього людей ми не залучимо.
– Я правильно розумію, що в кращому випадку, наскільки ми зараз прогнозуємо, так чи інакше Україну фактично чекає нова індустріалізація?
– Можна і так сказати. Без цього нам не вижити.
