Фотографії українського збіжжя, висипаного з фур на дорогу польськими фермерами на кордоні, буквально скаламутило український медіа-простір. Ця “акція” влучила в емоційну “десятку”. Аж настільки, що міністру сільського господарства Польщі Чеславу Секерському довелося перепросити і пояснити, що “фермери не стримали емоцій”, адже “перебувають у дуже складній економічній ситуації”.
Перші блокування кордону восени 2023 року пов’язували з виборами у польський Сейм, але змінилася влада, у Польщі новий уряд і прем’єр Дональд Туск, який обіцяв швидко розв’язати проблему. А блокування кордону поновилися
Чому польські аграрії знову пішли проти українців, і що міг би зробити Київ для розв’язання проблеми “Політарена” з’ясовувала разом з експертом програми “Міжнародна і внутрішня політика” Українського інституту майбутнього Ігорем Тишкевичем.
Чим незадоволені польські аграрії: захоплення ринку в обмін на вільний транзит
Якщо у 2022-му Європа, а разом з нею і Варшава, усіляко сприяла безперешкодному експорту агропродукції з України, то в 2023-му ситуація змінилася. На початку травня Європейська комісія тимчасово обмежила експорт наших пшениці, кукурудзи, ріпаку та соняшнику до Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Словаччини. В середині вересня ембарго було зняте, проте Польща і ще кілька країн його продовжили.
У 2022 році, коли йшли переговори щодо зернового коридору, ключовим питанням було те, чи будуть наші аграрії взагалі сіяти у 2023 році. Тому що старий врожай був у місцях зберігання, і якби його не вивезли, то не було б куди відвантажувати новий врожай – і це без питань посіву, вирощування та збору під обстрілами. Зараз інтерес України – все те ж виживання, інтерес польських фермерів – уникання збитків і, станом на сьогодні, також виживання.
“Свого часу Польща відкривала кордон для транзиту української сільгосппродукції, але як частина польських, так і частина українських компаній вирішили, що більш вигідно продавати її на польському ринку. І це створило певні проблеми для частини польських виробників”, – пояснює Тишкевич.
Він нагадує, що ще з кінця 2022-го українці неабияк тішилися тим, що захоплюють польський ринок агропродукції, мовляв, це свідчення потужності нашого сільгоспвиробництва. “Ми пишалися, але забували одну річ: у Європейському Союзі фермери дуже люблять протестувати і агресивно захищають свої права, – продовжує Тишкевич. – Відповідно, конфлікт був закладений ще тоді, але у нас не звертали увагу”.
Як розповідав навесні 2023-го міністр аграрної політики України Микола Сольський, Польща приймала близько 10% українського сільськогосподарського експорту. Трохи більше половини йшло транзитом далі, решта залишалася всередині Польщі. Ще 6% переправлялося через Угорщину, 1,5% – через Словаччину. За оцінками ж Європейської комісії, фермери з цих країн, а також з Болгарії та Румунії, врешті втратили від напливу дешевого українського зерна 417 мільйонів євро.
“Звісно, поляки конкурувати з цією ціною не можуть. І тому йдуть на різкі заходи, щоб польський уряд вдавався до хоч якихось дій щодо постачання української сільгосппродукції на польський ринок. А щоб таке рішення було ухвалене, блокують будь-яке вантажне сполучення на кордоні автомобільне,” — пояснює Тишкевич.
Елеваторів на всіх не вистачає
Дешевизна українського агроекспорту – не єдина проблема. Ще одна – зберігання, яке потрібне навіть для подальшої перевалки за кордон. Польські потужності орієнтовані на місцевий агросектор. “Це означає, навіть якщо відкинути цінник, що місця для зберігання врожаю дуже мало. І перед польськими фермерами стоїть те ж питання, яке стояло перед українськими аграріями у 2022-му: а чи сіяти наступного року? Продати нема як, зберігати нема як. А якщо сільгоспвиробник не посіяв, то восени йому не буде що їсти”, – каже Тишкевич.
Виникає питання, чому ж польські фермери не спрямують свій гнів на співвітчизників, які допомагають українцям, заводячи транзитний експорт на внутрішній ринок. На думку експерта, в цьому нема чому дивуватися: “Польські фермери не є слідчим органом. Вони вимагають заборонити продаж дешевого українського зерна на внутрішньому ринку. Чи це буде зроблено репресивними заходами щодо польських трейдерів, чи щодо українських, чи це буде квотування постачання на нашій стороні – їм байдуже”.
Туск Україні друг, але свої фермери дорожчі
Наприкінці 2023-го була надія, що перемога на парламентських виборах та обрання прем’єром дружнього до України Дональда Туска розв’яже проблему блокування кордону. Як виявилося, цього недостатньо: блокування прикордонних пунктів пропуску триває. Хоча сам Туск звинувачував у кризі попередній уряд Матеуша Моравецького і ще 27 грудня заявляв, що Польща близька до припинення блокади.
Щоправда, розблокування він обіцяв в контексті протестів далекобійників, а не фермерів. “Туск заявляв, що це питання треба вирішувати. Воно не вирішене – відповідно, протести поновлюються”, – пояснює нинішню ситуацію Тишкевич.
І це, вочевидь, відповідає дійсності. Зокрема 12 лютого Туск заявив, що лишається другом України, хоче їй допомагати, але в питанні зернового імпорту національними інтересами не поступиться.
“Те, що кілька сотень чи тисяч людей в Україні хочуть заробити величезні гроші – це не наша проблема, – сказав польський прем’єр. – Ми хочемо допомогти Україні як державі, українцям як народу у збройному протистоянні з Росією. Тут наша позиція ніяк не змінюється. Але не може бути так, щоб через війну і нашу емпатію та відкритість до України хтось скористався цим для нечесної і нерівної конкуренції з нашими компаніями, нашими фермерами”.
Водночас не можна сказати, що новий польський уряд нічого не зробив. На початку січня у Міністерстві сільського господарства Польщі заявили, що готові виконати всі три вимоги фермерів, які погрожували відновити протест на кордоні з Україною, зокрема збільшити субсидії для виробників кукурудзи, виділити додаткові кошти на кредити ліквідності та зберегти сільськогосподарський податок на старому рівні. Але щось знову пішло “не так”.
Як можна вирішити конфлікт з Польщею
Очевидно, що і українські трейдери, і українська влада зробили певні помилки, закладаючи підвалини теперішнього конфлікту. Який, на думку Ігоря Тишкевича, можна було б уникнути, якби на початку 2023 року Київ визнав, що створює проблему для польських колег, і проявив ініціативу з її розв’язання.
“Це був би дуже гарний крок. Звісно, в самій Україні посадовців, які б почали такий процес, звинуватили б у зраді – на жаль, це класично для України. Говорили б, що вони хочуть штучно обмежити постачання нашої сільгосппродукції на європейський ринок, зрадники, грають не на користь країни. Але якби ми тоді почали, скоріше за все, проблеми б не було”, – вважає експерт.
Проте і зараз українська сторона могла б спробувати якимось чином стимулювати вирішення питання, але натомість гавить час. “Ми до сьогодні не прораховуємо, що буде у випадку, коли війна затягуватиметься на наступний рік. А це означає, що проблема з польськими фермерами буде і наступного року. Чи можна за декілька місяців поставити не дуже технологічний, але тимчасовий елеватор, частково за наш кошт? Для українських аграріїв, бо своє зберігати треба? Це один з варіантів вирішення проблеми”, – розмірковує Тишкевич.
Ще один теоретично можливий варіант рішення, вже орієнтований на недопущення несанкціонованого “виливу” українського зерна на внутрішній ринок, — формування спільно з польською стороною караванів з фур та супровід їх до місця призначення.
“Це дуже складна проблема. Ми можемо апелювати до рішення Європейської ради (про вільний експорт українського зерна), але при цьому будемо постійно стикатися з протестами від польських аграріїв. І їх можна зрозуміти. Тож тут питання пошуку золотої середини: щоб і наш експорт був, і полякам було за рахунок чого виживати”, – пояснює експерт.
На його думку, початися такі пошуки мали б з міжурядової дискусії щодо забезпечення транзиту та присутності української агропродукції на внутрішньому ринку Польщі. Уряди могли б намітити, в якому форматі може відбуватися врегулювання, які заохочувальні механізми можна задіяти, зокрема за рахунок бізнесу, тих же самих трейдерів. Далі ці пропозиції доносилися б профільним асоціаціям, — трейдерів з одного боку, фермерів з іншої, які б вже приходили до згоди і конкретних домовленостей.
“Це може бути паралельний процес або з урядовцями за одним столом — головне, що на рівні уряду це загальна рамка, а наповнення всередині – це бізнес, ті, хто займається торгівлею”, – підсумовує Тишкевич.
