Відновлення України після війни багато кому вважається таким, ніби вся країна перетвориться на суцільний будмайданчик, ніби до нас вишикується черга з інвесторів, ніби згарища прибиратимуть і будуватимуть на них нові промислові підприємства разом з новими містами.
Економіст та фінансовий аналітик Олексій Кущ неодноразово у своїх дописах на Facebook розвінчував ці міфи і надії, зазначаючи, що часи на нас чекають не менш важкі.
В розмові з “Політареною” Кущ визначив 12 чинників нової економічної парадигми, в якій опинилася Україна, — від демографічних і управлінських до структури ринків збуту та транзитного потенціалу.
Розмова була тривалою, змістовною і з елементами “холодного душу”. Першу частину інтерв’ю публікуємо зараз, заступна частина вийде пізніше.
Пане Олексію, Ви у своєму нещодавньому дописі виокремили 12 факторів, які впливатимуть на формування економічної політики в Україні після війни. Чи можна викреслити з них найважливіші, які вже зараз, і які ніяк не можна проігнорувати?
Найбільший ризик зараз – фактор війни беремо як рамковий, тож якщо не брати цю “рамку” – це демографія. Її взагалі варто розглядати на рівні військової загрози. Фактично йдеться про одне і те саме, відмінність тільки у строках і методах: війна – це знищення нації, а негативна демографія – це зникнення нації, яка поступово розчиняється в історичному просторі.
Я б сказав, що цей ризик на рівні національного історичного виклику. Це вже не демографічна яма, це демографічне провалля — можна говорити про справжню катастрофу, яка нас очікує. Тому що після війни населення, скоріш за все, скоротиться до 25 мільйонів осіб. Зараз, за моїми оцінками, трохи більше — приблизно 27, можливо, 28 мільйонів. Точно ніхто не скаже.
Після війни, протягом п’яти років, буде додаткова хвиля міграції. Частина чоловіків поїде до своїх сімей, які вже облаштувалися за кордоном, також буде міграція молодих людей і нова хвиля економічної міграції. Зворотний рух населення буде меншим. Тому населення, можна очікувати, скоротиться до 25 мільйонів. Можливо, це буде 10 млн пенсіонерів, десь до 5 млн дітей і 10 млн економічно активного населення — приблизно порівну чоловіки і жінки, але останніх, звичайно, трохи більше. З цих 10 мільйонів ще десь 3 млн будуть пільгові категорії населення – інваліди, ветерани війни тощо. Ті, хто очікуватиме на державну соціальну підтримку.
Залишиться так зване штатне чисельне населення, штатні працівники — люди, які є своєрідним ядром трудових ресурсів. Це, як правило, офіційно працевлаштовані люди, які платять податки, їхні зарплати більші за мінімальну. Це приблизно до 5 млн людей, значна частина з яких, до одного мільйона, буде або держслужбовцями, або працюватимуть в армії, силових структурах, державних компаніях. Таким чином на кожного “штатника” припадатиме по два пенсіонери, по одній дитині и майже один пільговик. Величезне навантаження на працюючих, і це формуватиме майбутні економічну, соціальну та інші політики. Звичайно, що за такої структури ніяких розмов про зменшення ролі держави в економіці бути не може.
Треба буде збільшувати податкове навантаження?
Так. Буде дуже важко говорити про зменшення податків — навпаки, йтися буде про їхнє збільшення, причому не тільки прямого, а й непрямого, кваззіфіскального навантаження. Наприклад, комунальні тарифи виконують своєрідну роль квазіподатків на середній клас. Тарифи будуть збільшуватись.
Демографічний блок буде визначати, скажемо так, портфоліо країни. А потім вже за ранжиром йдуть всі інші ризики.
Можливий демонтаж спрощеної системи оподаткування? Наскільки це доцільно, якщо врахувати, що це призведе до уходу малого і середнього бізнесу в тінь або його закриття і, відповідно, до збільшення навантаження на бюджет?
Я є прихильником збереження спрощеної системи оподаткування, але ж ми розглядаємо не наші очікування, а реальність, яка може бути. На жаль, якщо подивитися на дискурс з МВФ та іншими структурами, які нас кредитують, то там постійно виринає теза про перегляд и скорочення спрощеного оподаткування. Тому спочатку її будуть “різати” на великих компаніях – не секрет, що є компанії, котрі являють собою конгломерат ФОПів. Спершу виведуть на звичайне оподаткування їх, потім візьмуться за середній бізнес, який теж використовує цю форму, і поступово зійдуть до самозайнятих, невеликого сімейного бізнесу. Думаю, це буде вимога не тільки наших кредиторів, а й вимога на шляху до євроінтеграції.
Тобто ми опиняємося не лише під тиском внутрішніх, а й під тиском зовнішніх чинників, зовнішніх гравців?
Так. Ми прекрасно розуміємо, що система спрощеного оподаткування у нас перевищувала формат малого бізнесу, її використовують навіть великі компанії. Тому Євросоюз поставить нас перед фактом, що, наприклад, наша система “не монтується” з європейською. У Європі теж є елементи спрощеного оподаткування, але ж там це дійсно стосується лише невеликих бізнесів. Уявити, що в Польщі компанія може створити кілька сотень ФОПів і заводити на них по 7-8 мільйонів гривень, уникаючи оподаткування, неможливо. Тому це будуть досить жорсткі вимоги і кредиторів, і наших європейських партнерів.
Звичайно, будь-яка влада намагатиметься відтермінувати виконання таких вимог, бо усвідомлює наслідки у вигляді соціального вибуху. Але треба розуміти, що у нас після війни буде поступове відмирання великого бізнесу як такого. Деолігархізація буде відбуватися природним шляхом.
Стара олігархічна система базувалась на пострадянському промисловому ядрі економіки, зараз воно майже знищене. Найбільше постраждали, звичайно, Донецька і Луганська області, але це у попередні роки. Зараз же руйнується індустріальне ядро у Дніпропетровський, Запорізькій Миколаївський, Одеській областях. Наші олігархи втратять “кормову базу” і поступово втрачатимуть економічний та політичний вплив. А зосереджуватись будуть переважно на видобуванні корисних копалин та аграрному секторі. Великі фінансово-промислові групи збережуться лише в аграрному секторі. Це буде економіка лендлордів, а не економіка промислових олігархів.
А вона досить легко трансформується в систему таких конгломератів ФОПів. Тому після війни буде тенденція, що у нас майже весь бізнес намагатиметься влізти у спрощену систему оподаткування. На загальній системі можуть залишитися лише державні компанії і деякі великі корпорації. Можливо, ще будуть деякі транснаціональні корпорації, які зайдуть сюди видобувати природні ресурси. Це призведе до скорочення податкових надходжень в бюджет і теж буде причиною переглянути цю систему з боку влади.
Це те, що ви у своїх дописах згадуєте під “деіндустріалізацією”? Процес, який вже відбувається, і який несе додаткові ризики?
Звичайно, що це ризики. Промислове ядро економіки вкрай важливе для підтримки складності економічної системи. Складність економічної системи – це забезпечення рівня доданої вартості. Він формує рівень заробітних плат і доходів населення, які впливають на спроможність держави проводити соціальну економічну політику ефективно. Крім того, без індустріального ядра не зможе існувати військово-промисловий комплекс.
Промислове ядро формує ключовий попит на висококваліфіковані трудові ресурси. Вони, відповідно, формують попит на якісну освіту, в тому в числі технічну. Промисловість формує попит на інновації, технології, науково-конструкторські дослідні роботи. Тобто якщо відбудеться деіндустріалізація, ми втратимо не тільки цивільну промисловість, а й ВПК, втратимо складність економіки, знизимо рівень доданої вартості, звідси підуть зниження рівня трудових доходів, можливості держави провадити соціальну політику. За деіндустріалізацією економіки завжди йде десоціалізація держави.
Це другий термін, який хотілося уточнити – десоціалізація. Можете ширше описати це явище і пояснити, які вона матиме прояви і наслідки?
Тут держава просто попадає в декілька пасток, які називають “пастками бідності”. Наприклад, якщо скорочується рівень доданої вартості в економіці, то скорочується кількість кваліфікованих працівників. Це призводить до деградації системи освіти, а це – до ще більшого падіння кваліфікації робочої сили. А це призводить до нового витка деградації освіти і скорочення доданої вартості. Виникає таке замкнене коло причин та наслідків.
Є й інші кола бідності. Наприклад, скорочення капітальних інвестицій призводить до скорочення доданої вартості. Воно призводить до скорочення заробітних плат, це призводить до скорочення накопичень та споживчого попиту всередині країни. Це своєю чергою призводить, знову ж таки, до скорочення капітальних вкладень. А якщо будуть низькі заробітні плати і низька додаткова вартість, державі просто не буде з чого виплачувати соціальні виплати.
Ми зараз переходимо до постіндустріального суспільстві, де в економіці чималим чинником має бути сфера послуг і інші сфери, наприклад ІТ, з високою доданою вартістю. Є у нас, скажемо так, надія, що ми перейдемо з індустріального в нормальне постіндустріальне суспільство?
Насправді ми вже в постіндустріальному суспільстві. Але у нас невірно сприймають його формулу. Постіндустріальне суспільство не означає, що немає промисловості. Воно означає, що сектор послуг стає домінуючим в структурі формування ВВП і зайнятості населення. Це так званий секторальний поділ економіки Кларка і Фурастьє, які описали його ще під час Другої світової війни. Вони виділили три сектори економіки. Первинний – це видобування природних ресурсів і аграрний сектор. Вторинний – промисловість. Третинний – сектор послуг. Зараз ще четвертий з’явився – фінанси, інтелектуальні продукти: IT, штучний інтелект тощо.
Це як побудова Землі: є ядро всередині планети – як промислове ядро. Воно невеличке за обсягом, але виконує надважливу функцію зі стабілізації планети і формування цілісності геологічної системи. Ядро оточує величезна мантія, яку можна порівняти із сектором послуг. А зверху мантії тонкий шар земної кори. Це можна порівняти з аграрним сектором і сектором видобування природних ресурсів. Всі вони взаємопов’язані. Сектор послуг складає понад 60% економіки, промисловість — 20–25%, аграрний сектор і видобування природних ресурсів — 5–10%.
Індустріальне ядро виконує дуже важливу функцію первинного руху капіталу. IT і все інше формується виключно відповідно до матеріальної сфери виробництва. Простий приклад: щоб люди витрачали гроші в магазинах, кафе, ресторанах, хтось спершу має заробити їх в матеріальному секторі виробництва. Потім ці гроші йдуть, вже за ефектом мультиплікатора, в сектор торгівлі, послуг тощо. Одна гривня, зароблена в матеріальному секторі, трансформується у 3–4 гривні у секторі послуг.
Але деіндустріалізація в Україні розпочалася ще до війни? Ми все одно так чи інакше втрачали промисловість.
Деіндустріалізація у нас стартувала десь з 2006 року. До того у нас більша частина у структурі експорту була пов’язана з промисловим виробництвом. Звичайно, що це був переважно простий експорт, але там було і до 15% досить складної продукції – наприклад, машинобудування. Аграрний сектор складав десь 20-25%. Потім у нас відбувалося постійне скорочення промислового і зростання аграрного експорту. Напередодні війни, десь у 2020-2021 році, вперше аграрний експорт перевищив 50%. А експорт складних товарів промислового призначення і споживчих товарів з високим рівнем доданої вартості скоротився з 15% до 5%.
Тобто з аграрно-індустріальної країни ми стали перетворюватися на аграрну?
Так. І з точки зору політико-економічної системи у нас буде трансформація економіки індустріальних олігархів на економіку аграрних лендлордів.
Про те, що може стати локомотивом відновлення України, про вплив на це демографії, про строки, які знадобляться для виходу з економічної кризи, читайте у наступній частині інтерв’ю. Далі буде…
